У мого чоловіка скоро день народження. Я все не можу придумати, що йому подарувати. Светри, сорочки, таке все вже в минулому. Хотілося щось таке, що прийшлося б до смаку чоловіку. Нарешті придумала. Він у мене рибалка. Давно просив нову вудку, але все якісь інші речі заважали придбати йому ту річ. Наразі якраз нагода, на день народження саме те. Я вже приблизно знала, яку він бажає, тому поїхала і купила.
Чоловік мої старання оцінив. Дуже дякував за такий подарунок. Та якось так вийшло, що на рибалку того року виїжджав два рази, а то все немає коли. Останнім часом я і вудку не бачу, куди її поставив чоловік? Та запитувати не стала. Його річ. Головне, що не стоїть на очах, не переступаємо через неї.
Одного вихідного дня домовилися поїхати на дачу. Літо закінчувалося, його мама з татом ще на дачі. Тому відпочиньмо. А там і чоловікові батьки переберуться в місто у квартиру до наступного літа. Коли приїхали, свекор вже пішов на рибалку. Ми порозкладали речі й пішли подивитися, що зловив тато чоловіка.
Яке ж було моє здивування, коли я побачила вудку.
– Яка гарна. А де ви взяли таку вудку? – говорю свекру.
– Син подарував. Гарний подарунок, скажу я тобі. Вже стільки риби зловив. Останнім часом у нас із дружиною тільки рибні страви.
Я не зводила очей із чоловіка. Мені образливо. Я від душі купувала йому подарунок, а він віддав своєму батькові. Як можна так робити? Ми здорово посварилися з чоловіком. Я зібралася і поїхала в місто. Добре, що встигла на вечірню електричку. Чоловік приїхав наступного дня. Він звинуватив мене у сварці. І сказав, що своїми речами вправі розпоряджатися. До того ж настоював, щоб вибачилася перед його батьками.
Ми з ним так і не дійшли згоди. Я вважаю, що права. Дарувала від душі, а він так повівся. Наразі живемо, немов сусіди. Вибачатися чоловік не збирається, а я не почуваюся винною.
Можливо і правда чоловік правий, що подарував даровану річ батькові, як ви вважаєте?
