Настю я знав ще від дитячого садочка. Мила красива дівчинка у рожевій сукні, яку я постійно смикав за кіски, бо вона мені подобалася. Далі була школа. Ми ходили до одного класу, сиділи за однією партою та разом дорослішали.
Настя вірно чекала мого повернення з армії. По приходу додому в той же вечір я зробив своїй дівчині пропозицію й вона погодилася. Вибрали день, написали заяву й почали готуватися до весілля.
За два дні до зазначеної дати я поїхав у флористичний магазин замовити букет для нареченої й там зустрів її, дівчину неземної краси та вроди – Лілію. Ми обоє стоїмо, як вкопані, й нічого не можемо сказати. Кохання з першого погляду. До цього часу мені здавалося, що Настя моє кохання, але насправді до цієї митті я не знав цього почуття. Здавалося я знав цю дівчину все своє життя. Між нами була така легкість та піднесеність, що я не хотів розлучатися з нею ні на мить. Але ж у мене післязавтра весілля й Ліля знала про це!
Цілий день я провів із цією прекрасною незнайомкою. Коли час перевалив уже далеко за північ, потрібно було розлучитися назавжди. Можливо це було справжнім безумством, але я запропонував їй:
-Давай утечемо! Тільки ти і я – єдині на цілому білому світі. Думай, що я божевільний, але я кохаю тебе як ніколи нікого не кохав!
–На чужому нещасті свого щастя не побудуєш – відповіла мені Ліля зі сльозами на очах й втекла.
Через два дні я одружився. Цілий вечір я дивився на свою наречену та її букет і уявляв перед собою Лілю.
Через рік у нас народилася донечка. Ми назвали її Лілею. Мене досі не покидає думка, що я зіпсував життя трьом людям: собі, Насті та Лілі.
