День, коли бабуся вийшла заміж за сина чоловіка, який залишив її під вінцем
Моя бабуся, Ярослава Петрівна, у свої 89 років стала справжньою легендою нашого села на Житомирщині. Такого скандалу тут не було відтоді, як свого часу колишній депутат сільради «позичив» гроші з бюджету на святкування Дня села. А в нашому селі вже бачили всяке і зірвані весілля, і бійки на випускних, і навіть ту пригоду, коли під час Великодня обвалився дах у старій церкві, але це… це перевершило все.
Почалося все, коли бабуся познайомилася з літнім паном у нашому місцевому клубі людей похилого віку.
Справжній мужчина, хвалилася вона мені, підфарбовуючи губи рожевою помадою, і досі за кермом.
Бабцю, йому ж девяносто один. Ти впевнена, що йому можна водити машину?
Та облиш! Зате їздити є на чому.
Романтика спалахнула миттєво. Три тижні і вже обручка (щоправда, з простого металу з базару), але вчинок важливіший за матеріал.
Я виходжу заміж у суботу, оголосила бабуся під час сімейного обіду.
Моя мама аж захлинулася борщем.
У суботу?! Це ж за пять днів!
Саме так. У моєму віці кожен день на рахунку. А раптом до пятниці вже на той світ?
Купили сукню перлинного кольору, стриману, але красиву. Взяли в оренду зал у місцевій церкві, замовили торт у Світлани з пекарні. Двоюрідна сестра Надія зробила квіти зі старих газет і кольорового паперу.
Настав день весілля. Бабуся була справжньою красунею сукня, намисто з перлів, яке ще прабабуся передавала у спадок, і посмішка, немов у двадцятирічної.
У залі вже всі зібралися. Грала музика. Отець Олександр листав Молитовник. Все складалося ідеально.
Однак наречений не зявився.
Чекали двадцять хвилин.
Потім сорок
Через годину брат пішов до нього додому.
Повернувся сам, мов із похорону.
Сказав, що не може.
У залі глухо загуло. Бабуся аж побіліла.
Як це не може?
Каже, що злякався. Що вже не молодий, боїться захворіти і стати обузою. Так, мовляв, краще.
Бабуся сиділа із букетом білих троянд, мовчки.
Тут двері відчиняються заходить чоловік десь під шістдесят сім, у костюмі, сивий, але жвавий, і з розлюченим обличчям.
Де наречена?
А ви хто? встав один із родичів.
Я син того, хто щойно залишив цю жінку біля вівтаря.
Всі вражено замовкли.
Він підійшов до бабусі, тримаючи в руках капелюха.
Я прийшов вибачитись від імені сімї. Це невибачно.
Бабуся подивилась йому просто у вічі:
Скільки вам років, молодий чоловіче?
Шістдесят сім.
Одружений?
Вдівець. Чотири роки, як сам.
Діти є?
Є, дорослі, всі з родинами.
Працюєте?
Пенсіонер, є своя хата, пенсія.
Бабуся задумалася, а тоді, спершися на палицю, наблизилася до нього.
Скажіть мені ви боїтеся звязків, як ваш батько?
Ні. З дружиною прожив тридцять пять років це були найкращі роки в моєму житті.
А як ви ставитесь до шлюбу?
Думаю, це найкраще, що може трапитися з людиною. Батько дарма змарнував такий шанс.
Бабуся обвела всіх поглядом.
Зал оплачено. Їжа готова. Отець Олександр прийшов. Торт обійшовся мені у 1300 гривень…
Ти ж не плануєш… почав я.
Чи зробите мені честь?
У залі здійнялась хвиля хто крикнув, хто засміявся, один родич і щось розлив, інший дістав телефон і почав знімати.
Але я… ви…
Ви прийшли захистити мою гідність. Тим більше, я вже при повнім параді. Сукню вдруге не вдягатиму. Ну то як погодитесь?
Він засміявся так щиро, що й я не втримався.
Моя дружина завжди казала, що я ще встигну втнути щось безглузде. Ось воно. Ну що ж, вперед!
І вони одружилися.
Тут же.
Отець Олександр мусив трохи перепочити та випити води, родичка Настя так розчулилась, що вся туш полилась по щоках, мама не мала сили вирішити сміятися їй чи плакати.
Але вони взяли шлюб.
Під час святкування, коли їли торт, на якому ще лишилось старе ім’я, а над ним уже було нове, нашкрябане фломастером, я спитав:
Бабцю, ти ж знаєш цього чоловіка дві години.
Вона в усмішці світилась.
У 89 років ніколи на гойдалки! Головне добрий з душею, і пенсія пристойна, ще й з жовчним немає проблем. Думаєш, я такий шанс упущу?
Але ж він на 22 роки молодший!
От і добре! Житиме довше. Хтось мусить глядіти моїх котів.
Минуло три тижні. Колишній наречений дзвонив із вибаченнями. Новий чоловік відповів і чемно поклав слухавку.
Виявилось, що він і борщ варить смачніше за бабусю, хоч вона про це мовчить, добре танцює і возить її до лікарів старенькою, але блискуче доглянутою «Ладою».
Вчора побачив їх у парку: він котить бабусю в інвалідному візку, а вона бурчить:
Повільніше, це ж не «Формула-1»!
Як скажете, ваша величносте.
Колишній наречений прислав подарунок міксер. Бабуся вирішила віддати його на благодійній лотереї «Лото».
Ну і скажіть тепер: яка бабуся вийде заміж за сина чоловіка, що кинув її під вінцем, а який син зважиться взяти за жінку ту, що пять хвилин тому могла бути йому мачухою? Думаю, життя завжди підкидає нам другий шанс тільки не треба чекати дозволу, щоб бути щасливим. Десь у цьому й уся мудрість старості.
