Моя сім’я завжди була моєю силою, причиною ставати кращим. За 10 років сімейного життя у нас появилась прекрасна донечка Ліза. Ці тендітні ручки, запальний характер змушували нас із жінкою жити для неї й щодня посміхатись. Між нами весь час були взаєморозуміння і повага один до одного.
Донечка відвідувала садок, ми працювали на кондитерській фабриці в нашому місті. Кожних вихідних збирались сім’єю і їхали на відпочинок. Такі поїздки стали нашою традицією.
Ось-ось доні мало виповнитись 5 років. Ми щороку організовували для неї незабутнє свято, скликали друзів та рідних. Цього року теж вирішили зробити Лізі незабутній день народження. Замовили аніматорів, які мали розважати дітей, підготували усім гостям запрошення, придбали красиве пишне плаття. Цей день мав запам’ятатись їй на все життя.
За два місяці до свята в моєї дружини неочікувано вияBили pак. Ми робили все необхідне для лікування, але прогнози лікарів були невтішними – їй залишалось прожити близько трьох тижнів. Дуже не хотіли подавати вигляду перед донечкою, що все настільки погано. Однак Ліза сама бачила, як мати просто згасає на її очах.
За два тижні вона п0меpла. Я не міг оговтатись, проте розумів – на руках залишилась дівчинка, яка не менше потребує моєї допомоги й підтримки. Оскільки дочка вже доросла, прийшлось їй все розповісти про матір. Донечка довго плакала, кликала маму, а моє серце завмирало від болю. Насправді я й сам не уявляв подальшого життя без своєї жінки, яку так сильно любив.
Хотів скасувати святкування дня народження, але останні слова коханої змусили передумати. Вона так хотіла, щоб Ліза була в цей день щасливою у своєму пишному рожевому платті. Відчував відповідальність: я повинен зробити все для радості доні та виконати прохання дружини. По-іншому просто не може бути.
Настав день народження, в очах маленької я бачив радощі. Поруч з нею були найрідніші люди: я, бабусі з дідусями, хресна – рідна сестра моєї дружини, друзі. Хрещена мама подарувала величезний пакунок, а всередині знаходилась лялька, про яку так мріяла моя донька. Коли принесли торт, погасивши свічки, донечка сказала, що загадала, щоб мати була з ними. Я глянув в очі Лізи й сказав:
– Матуся завжди буде з нами. Запам’ятай, вона не хоче, щоб ти засмучувалась.
І міцно обняв…
Щоразу переглядаю фото з попередніх свят, де ми всі щасливо посміхались. І хто знав, що в цей день на фотографіях не буде найріднішої для нас людини. Не можу зрозуміти одного – чому життя забирає найцінніше? Ще зовсім недавно веселились разом, а тепер я сам і маю бути сильним заради дочки.
