День прощення
Останнім автобусом Мар’яна повернулася з міста в село. Цілий день метушилася — то в лікарні, оформляючи потрібні довідки, то в ритуальному бюро, потім знову до лікарні — віднесла в морг пакет із одягом. Мама заздалегідь його підготувала. Встигла заскочити до себе й перевдягнутися в чорну кофту.
Мар’яна сіла на стілець біля столу, витягнула гудячі ноги, не маючи сил роздягнутися. У хаті похололо, треба б пічку розтопити. Виїхала рано вранці, а тепер уже вечір. Вона німо дивилася на брудні сліди на підлозі, залишені лікарями швидкої, якимись чоловіками, що виносили маму, сусідами. Мар’яна не відразу зрозуміла, що весь цей час двері хати стояли розчинені, а надворі жовтень. Вона не знала, чи можна мити підлогу. На всяк випадок вирішила залишити все, як є.
За дверима почулися кроки. Мар’яна схопилася, подумавши, що це Настя приїхала, але в кімнату увійшла сусідка.
— Бачила, як ти повернулася. Чим допомогти? — запитала тітка Оля, мамина подруга.
— Ні. — Мар’яна знову опустилася на стілець.
— Холодно в тебе. Я зараз пічку розтоплю. — Тітка Оля вийшла і швидко повернулася з в’язкою дров, закрутилася в кухні, розпалюючи вогонь.
На мить Мар’яні здалося, що це мама, що її смерть була лише страшним сном…
— Ну от, скоро буде тепло. — У кімнату увійшла не мама, а тітка Оля. — Ти не клопочись про поминки. Завтра похорон? То їдь у місто, а ми тут із Галею все зробимо. Настя знає? Приїде? — запитала вона.
— Телефон не відповідає, листа написала. Не знаю. Дякую вам. — Ледь чутно прошепотіла Мар’яна.
— Та що вже, не чужі ж. Ми з твоєю матір’ю ріднішими за сестер були. — Слова прозвучали докірливо, і Мар’яна це відчула, підвела на жінку очі. — Ну, я піду, — зніяковіла тітка Оля і рушила до дверей. Взялася за ручку і зупинилася. — Ти завтра хату не замикай, гаразд?
Мар’яна кивнула, прикусивши губу. У печі тріщали дрова, полум’я гуло в комині, хата ожила. І вже не відчувалося того тяжкого, глухого самотнього холоді вони вдвох, сестри, що так довго були далеко одна від одної, тепер трималися за руки, наче намагаючись втримати в долонях той останній теплий промінь маминої любові.
