З Сергієм ми жили, як і собака, але все одно не розлучилася. Кохання завжди брало гору. Але одного разу чоловік зізнався мені у зраді. Це сталося ще до народження нашого сина Михайлика. Я на багато чого могла закрити очі та пробачити, але зрада зовсім інше. Ми розлучилися. Сина я виховувала самостійно.
На цьому сюрпризи у моєму житті не закінчилися. Десь через пів року після розлучення до мене завітала Надія Василівна, акушерка, що приймала у мене Мішу. Жінка була сама не своя й почувалася розгубленою. Потім зібралася з силами й розповіла, що Міша не мій. Дітей переплутали. Вона дала мені контактні дані жінки, яка зараз виховувала мого рідного сина. Важко повірити у те, що це правда. Михайло дуже схожий на свого батька, як же таке можливо.
Ця ситуація не давала мені спокою і я вирішила все ж таки зустрітися з тією жінкою. Розповіла їй все про що мені зізналася акушерка. Олена підтвердила, що народжувала у тій же лікарні й в той самий день, що і я. Потім позвала свого сина Дмитра, а він, як дві каплі води схожий на Сергія. Я не витримала й запитала про батька. Виявляється саме з цією жінкою мій колишній колись зрадив мені.
З Оленою ми подружилися. Наші хлопчики також стали найкращими друзями. Ми зустрічаємося кожного дня й даємо можливість хлопцям провести якомога більше часу разом. Поки вирішили не розповідати їм правду, почекаємо, коли підростуть.
