Досить мовчати! верескнула Олеся, ударивши долонею по полиці. Десять років терплю твої витівки, а тепер ще й це!
Ганна сиділа навпроти, не здіймаючи повік. Пальці дріжали, коли вона притулила до губ чашку. Між ними лежала зімята довідка з лікарні.
Чого ти від мене хочеш? ледве чутно прошепотіла Ганна.
Правди! Олеся зірвалася і почала метушитися в кухні. Хочу знати правду! Чому промовчала? Чому не сказала тоді?
Ганна поставила чашку з брязкотом. Гарячий напій розплився темною калюжею на столі.
Боялася, визнала вона. Боялася твого гніву.
А зараз не боїшся? голос Олесі виливав отруту. Тепер, коли я сама дізналася?
Сусідка знизу застукала по радіатору. Олеся шарпнула стілець, намагаючись затихомиритися. Та руки аж тріпотіли.
Розповідай усе, вимагала вона. Від самого початку.
Ганна витерла сльози куточком хустини.
Не знала, як тобі відкритись. Ти ж тоді щойно вийшла заміж, така щаслива…
Не крути! Кажи прямо!
Бачила Миколу з тією жінкою у кавярні на Хрещатику. Сиділи біля вікна, тримались за руки. Вона була у положенні.
У Олесі підкошились ноги. Знала про чоловікову зраду, але не здогадувалась, що хтось бачив їх разом ще тоді.
Коли це було?
Через півроку після вашого весілля, Ганна говорила так тихо, наче боялася власних слів. Поверталась з роботи, побачила випадково. Спершу не повірила, що це Микола. Але потім вони вийшли, і я впізнала.
І що далі?
Хотіла підійти, та… Ганна завагалась. Він поцілував її. Так ніжно, як цілують коханих. А потім поклав долоню їй на живіт.
Олеся заплющила очі. Спогади навалили хвилею гострого болю. Ті часи, коли вона мріяла про дитину, а Микола усе відкладав.
Тож у нього вже тоді була дитина від іншої?
Не знаю. Може. Олесю, справді хотіла сказати, але…
Але вирішила промовчати. Десять років!
Ганна здригнулася від різкості в голосі подруги.
Гадала, що це минує. Що він опамятається. Ти ж так кохала, планувала дітей, купувала дитячі дрібнички…
Дрібнички, гірко повторила Олеся. А він тим часом вирощував чужу дитину.
Підійшла до вікна. У дворі дітлахи з виттям ганяли між гойдалками. Олеся так мріяла про своїх. А тепер їй сорок три, і часу зосталось із кінець.
Олесю, прости, Ганна наблизилась. Розумію, що вчинила погано. Та не могла зруйнувати твоє щастя.
Яке щастя? Олеся обернулась до неї. Щастя жити з брехуном та зрадником? Витрачати найкращі роки на того, хто тебе не любить?
Він тебе любив! Бачила його погляди.
Бачила? Коли? Коли зраджував з вагітною коханкою?
Ганна похилила голову. Слова боліли, але вона знала заслужила їх.
Гадала, що роблю краще, прошепотіла вона.
Краще? Олеся засміялась, сміх був повний страждання. Краще було б розкрити очі тоді. Може, не витрачала б десяти років життя на нього.
У передпокої задзвенів телефон. Олеся пішла до нього, а Ганна залишилась біля вікна.
Так? втомлено промовила Олеся в трубку.
Привіт, це Микола. Затримаюсь сьогодні. Не чекай на вечерю.
Олеся зиркнула на годинник. Сьома вечора. Робочий день давно скінчився.
З
Коли Сергій увірвався у кімнату, його тінь одразу відділилася від тіла й поповзла до фотографій на столі, обертаючись на чорнавий туман, що ковтнув усю брехню світу разом з його криком: “Я поясню!”.
