Годі мовчати! вигукнула Оксана, вдаривши долонею об стіл. Десять років терплю твої номери, а тепер ще й це!
Соломія сиділа навпроти, втупившись у стіл. Долоні тремтіли, вона ледве піднесла до губ кухоль з чаєм. На столі лежала зім’ята довідка з поліклініки.
Чого ти від мене хочеш? ледве чутно вимовила Соломія.
Правди! Оксана зірвалася і заходила по кухні. Скажи нарешті! Чому мовчала? Чому не розповіла мені тоді?
Соломія поставила кухоль. Гарячий чай розлився по стільниці.
Боялася, зізналася вона. Боялася, що мене возненавидиш.
А тепер не боїшся? Голос Оксани дрижав. Тепер, коли я сама дізналася?
Сусідка знизу стукнула по батареї. Оксана присіла, намагаючись заспокоїтись. Та руки не слухалися.
Розкажи все, попросила вона. З самого початку.
Соломія втерла сльози хусткою.
Не знала, як тобі розповісти. Ти ж була така щаслива тоді, нещодавно вийшла заміж…
Не крути! Говори прямо!
Я бачила Тараса з тією жінкою в кав’ярні на Хрещатику. Вони сиділи біля вікна, трималися за руки. Вона була вагітна.
Оксана відчула, неначе земля сплиснула з-під ніг. Вона знала про зраду чоловіка, але не здогадувалась, що хтось бачив їх разом так давно.
Коли це було?
За півроку після вашого весілля, прошепотіла Соломія. Поверталася з роботи, побачила випадково. Спершу не повірила, що це Тарас. Але вони вийшли на вулицю, і я впізнала.
І що далі?
Хотіла підійти, але… Соломія зніяковіла. Він поцілував її. Так лагідно, ніби кохану. А потім поклав руку їй на живіт.
Оксана закрила очі. Відступили болісні спогади. Ті часи, коли вона мріяла про дитину, а Тарас постійно знаходив причини.
Тобто в нього вже тоді була дитина?
Не знаю. Можливо. Оксанко, я справді хотіла сказати, але…
Але вирішила помовчати. Десять років!
Соломія здригнулася від різкості в голосі подруги.
Думала це мине. Що він опам’ятається. Ти ж була так закохана, планувала сім’ю, купувала дитячі речі…
Дитячі речі, гірко повторила Оксана. А він тим часом виховував чужу дитину.
Вона підійшла до вікна. У дворі сміялись діти, ганяли між гойдалками. Оксана так мріяла про своїх. А зараз їй сорок три, і час тікає.
Вибач мене, Оксано, Соломія торкнулася її плеча. Зрозуміла, що помилялась. Не хотіла руйнувати твоє щастя.
Яке щастя? Оксана повернулась. Жити з брехуном та зрадником? Витрачати найкращі роки на того, хто тебе не любить?
Він кохав тебе! Бачила його погляд на тебе.
Бачила? Коли? Коли він зраджував мені з вагітною коханкою?
Соломія похилила голову. Слова конали, але вона знала заслуговує на них.
Я думала, що роблю краще, прошепотіла вона.
Краще? Оксана гірко засміялась. Краще було розпові
Двері відчинилися, і він зітхнув важко, опускаючись у крісло навпроти мене, обличчя його було спустошене, немов після довгої битви, котру він щойно програв.
