Ми з чоловіком вихідці із села. Вірніше, коли одружилися, продовжували жити у моїх батьків. Там народився наш син Ваня. Олег планував згодом переїхати у місто. Адже до того часу, коли Вані виповнилося п’ять років, у нашому селі закрили школу. Чоловік поїхав із другом за кордон заробити грошей. Наші з ним батьки збирають, але ще не вистачає, щоб купити квартиру у місті. Ми з самого початку вирішили їхати в місто, але жити на найманій квартирі, не приваблює.
Коли Ваня збирався в перший клас, у нас уже була двокімнатна квартира. Я влаштувалася на роботу, чоловік також. Син скучав, немає друзів. Поки що не познайомився ні з ким. На першому поверсі ми зіткнулися з жінкою, яка стояла з хлопчиком одного віку, як Ваня. Жінка пильно придивлялася до нас, потім запитала, чи то ми нові мешканці на третьому поверсі. Я ствердно кивнула головою. На тому розійшлися.
Увечері дзвінок у двері. На порозі та жінка, Валентина, з сином. Мимо мене зайшла у квартиру, оглянулася.
– Я думаю, вашому сину немає з ким дружити, і мій Славик скучає. Нехай разом граються. Я потім прийду, заберу.
Я стояла в ступорі. Звичайно, в сина поки що немає тут друзів, але не так нахабно знайомляться. Подивилася, Ваня радий новому товаришу, тому заспокоїлася. Вечір. Десята година. Ваня хоче спати, по Славика ніхто не йде. Я взяла хлопчика за руку, повела до їхньої квартири. Дзвонили довго, поки заспана Валентина не відкрила двері.
– Навіщо привела? Я завтра заберу. Нехай лягають спати у тебе.
Намагалася закрити двері переді мною. Я вчасно поставила ногу, щоб двері не закрилися.
– Ні, вибач Валентино, але твій син спатиме вдома. І ще, більше не приводь. У нас немає часу доглядати сусідів. Ми з роботи, відпочити хочемо.
З тими словами я пішла, залишивши Славу перед напівзакритими дверима.
Наступного дня Валентина знову привела хлопця під наші двері. Я не відкрила, а спостерігала в вічко. Валентина ховалася на сходах. Коли не діждалася, щоб відкрилися двері, вдарила ногою по них і пішла, сварячись. Я чекала щось такого. Хлопчину шкода, але то не значить, що я повинна за ним дивитися кожного вечора. У нього своя мама. Я так розумію, що ми не перші, кому вона намагається впхнути свого сина.
Я не знаю, чи комусь припадало няньчитися з дітьми, батьки яких намагаються залишити свою дитину надовго у чужій сім’ї.
