Дежавю
Вона чекала на листи. Завжди. З самого дитинства. Протягом усього життя.
Мінялися адреси. Дерева здавались все нижчими, люди дедалі далекішими, а очікування тихішим.
Він нікому не довіряв і нічого не сподівався. Ззовні звичайний міцний чоловік. Робота. І вдома пес. Подорожі на самоті або з чотирилапим другом.
Вона чарівна дівчина з величезними сумними очима. Хтось запитав її якось:
Без чого ти не вийдеш з дому?
Без усмішки! відповідала вона, і милі ямочки на щоках підкреслювали це.
Змалечку товаришувала більше з хлопцями. Во дворі її називали піратка у спідниці. Та мала одну гру, яку влаштовувала лише наодинці із собою. В уяві вона була мамою, у якої багато дітлахів, добрий чоловік, а живуть вони у великому затишному домі зі садом, повним квітів і зелені.
Він не уявляв життя без спорту. В гаражі, в коробці, спочивали його кубки, медалі та грамоти. Не розумів навіщо їх зберігає хіба що з поваги до батьків, які ним пишалися. Все збирався їм відвезти. Перші місця давались не заради перемоги захоплював сам процес: до цілковитої втоми, до останньої краплини поту, а потім новий сплеск сил, відчуття легкості, інше дихання.
Батьки її загинули, коли їй було лише сім. Її й меншего брата відправили по різних дитбудинках. Так і виросли: з власними битвами, печалями й маленькими перемогами. Про ті казенні роки вже давно згадувалось як про щось чужорідне. Тепер вони мешкали навпроти в районі низеньких будиночків, теплих вуличок, барвистих двориків, фермерських ринків. Найліпші, а, може, єдині друзі то рідний брат і його сімя.
Тривожний був день… Вона якраз закінчила зміну. Ішла через подвіря автопарку. Догнав Васильович, по-батьківськи обійняв, подякував за пиріжки.
Відпочинь вдома, чуєш?!
Встигну! махнула рукою, цьомнула Васильовича в щоку і поспішила до автівки.
Ох… тяжко видихнув у слід водій швидкої.
У свята їх часто ставили на зміну разом: працювати у ці дні бажаючих мало, навіть серед лікарів.
У бригаді ще двоє чоловіків. Колеги не особливо полюбляли її: вона цінувала охайність, любила гарно виглядати, а від настрою й вигляду лікаря часом змінюється атмосфера навколо.
Він їхав щодуху. Кубки та медалі стрибали у коробці в багажнику, пес на задньому сидінні нервово скавулів. Батько запропонував зустріти Новий рік разом. Він, надихнувшись цією думкою, тієї ж миті переклав коробку до машини. Цього разу на свята не планувалося роботи, хоча й нудьгував за хлопчаками і тренерська робота була до душі. Але ті рідкі зустрічі з батьками залишали болючий осад… За кілька днів до свята його розбудив дзвінок.
Мамі зле. Голос у батька затремтів. Відставний полковник, який завжди тримався, не зміг стримати хвилювання. Батьки були разом ще зі школи, а й у зрілому віці дивились одне на одного із захопленням. Той вогник в їхніх очах щось приховував, мов знали вони якусь важливу таємницю!..
Вона втомлено всміхалась. Напередодні Нового року завжди пекла пироги й після чергування розвозила їх містом. Сьогодні навіть вдалося трохи подрімати в ординаторській Васильович інакше й за кермо не пустив би, сам довіз би її, радіючи як дитина, дивлячись на її збентежену усмішку.
Ще кілометрів десять до старого будинку батьків. І раптом заметіль. Пригадала, як кілька годин тому пес вперся не хотів лізти до машини, лязкання коробки, нескінчені поїздки, дорога… дорога дороги
Мамо, тато, тримайтесь… Крім вас нікого…
Пес лизнув у потилицю, ніби підтримуючи.
Пробач, друже, і тобі також!
Вона приглушила мотор. Така заметіль невчасно. Лишався ще один пиріг. Ще декілька кілометрів по загородній трасі й буде дачний кооператив, де мешкала її люба пацієнтка прудка бабуся… Та й не повертається язик назвати цю енергійну, життєрадісну жінку бабусею, а її чоловік такий самий. Чудова пара, обожнюють подорожувати, не скаржаться ні на що. Отак би, ймовірно, жили і її батьки…
Раптовий темний силует. Просто під колеса, на тлі сліпучо-білого снігу.
Де ж ти взялась, собако, із лісу чи тікала від когось?… Які гарні очі!… А чому шия липка!?… Мокрий светр Спати так хочеться Джеку, Діно, друзі Чому ж так боляче!?… Мам, тату, я їду, я вже близько… Темно
Васильовичу вона телефонувати дарма той поїхав по онуків. Швидка тут не проїде все замело.
Зараз, хлопче потерпи, я витягну. Дай Боже… Ще й собака там
Вона вже почала рушати, як мимо промчала сіра машина.
Комусь додому кортить, подумала і тут відразу ж побачила перевернуту сіру автівку, що повільно скочувалась у кювет. Метрах за три чорний пес, здавалось, живий.
Котра зараз година? думала, стоячи під гарячим душем. Тремтіння вгамовувалось. Присіла на плитку у ванній, заплющила очі. От би заснути хоч на годинку
Як ти його витягла, такий кремезний хлопець?! у вухах лунав голос брата. Все тіло скувало. Мязи памятали той біль.
Чоловіка та двох собак вона повезла у лікарню своєю машиною. Дорогою зустріла брата той допоміг. Того ж дня повернулась на дачі таки віддати пиріг. Чомусь прихопила коробку, яка випала з багажника сірої машини.
Може, то цінне для того хлопця. Головне всі живі. Оговтається віддам.
Чоловік пацієнтки відкрив двері розгублено:
У вас щось сталось?
Дружина у лікарні. Збираюсь до неї. Сина дочекатися не можу, дзвінок мовчить
Вона мовчала. Опустила голову.
У вас усе добре? він узяв її за руку.
Давайте я вас підвезу, запропонувала дівчина.
Дорогою мовчали. Заметіль вщухла.
А коробка у вас на сидінні звідки? зрештою спитав він.
Був нещасний випадок. Чоловік, намагаючись обїхати чорну собаку, вилетів з траси коробка випала
Сіра машина, у ній білий пес, а собака з лісу чорна? тихо мовив полковник.
Вона зупинила авто, повернулась до нього. Чоловік стиснув кулаки, поглянув удаль.
Він живий! І ваша дружина також видужає! вона обійняла його.
Знаєш, доню… Можна я так до тебе звертатимусь?
Звісно! сльози зупинилися в очах.
Дружині кілька разів снилась чорна собака. У сина білий пес. Звідки ця чорна!?…
Очі… Які вони гарні. Глибокі й сумні це було перше, що згадав він, приходячи до тями. На стільці поруч дрімав батько.
Мама. Аварія. Згадав усе. І очі тієї дівчини…
Новий рік святкували аж наприкінці січня. Мама одужувала. Батько був безмежно щасливий. Джек ще шкутильгав, та незабаром і це мине. Чекала робота, хлопців потрібно було повертати до тренувань після свят. Затримався у батьків, але думав лише про ту дівчину
Вже стояв біля воріт, коли з горища його покликав тато:
Татку, допомогти з чим?
Отець посміхнувся хитро. Чоловік окинув поглядом горище і помітив там свої нагороди.
Звідки?.. засміявся син.
Подумай! Я піду Джеку вигуляю перед твоїм виїздом.
Вона квапилась додому раніше звичайного. Її чекала Діна. Не змогла не забрати її від знайомого ветеринара, коли та оговталась. Інакше притулок. Діна була не зовсім чорною малася біла пляма на грудях у формі сердечка.
Дівчина зайшла в підїзд і мало не автоматично, не дивлячись, відкрила поштову скриньку. Вже було зачиняла, як краєм ока побачила білий конверт.
У листі було написано:
Я прийду сьогодні ввечері. Дякую тобі, рідна!
Кохання це як компас: воно завжди допоможе віднайти дорогу.
Справжнє диво трапляється там, де ми його не очікуємо. І навіть у хуртовині чи власному сумні, варто вірити: любов і доброта приведуть додому.
