- Дістали! – Кричала Ярина. – Всі мене дістали! Ну, так мені сорок років! Так, я без дітей і чоловіка! То й що?
- Нічого. – Тихенько пищала секретарка.
- Я не можу отримати це кляте підвищення, бо самотня?! Це, ви, хочете мені сказати?!
- Ні… Тобто, не я. – Ще тихіше заговорила молода дівчина. – Так Олег Петрович сказав. Я тут ні до чого.
Ярина дивилася на перелякане обличчя секретарки і потроху приходила в себе. Вона погарячкувала, але впертість не давала їй змоги вибачитися.
- Скажи Олегу Петровичу, що в мене є чоловік. До речі, ми через місяць одружуємося. Зрозуміла?
Секретарка швидко закивала головою.
- Я зараз же скажу! – Запевнила вона.
- Молодець. – Ярина широко посміхнулася.
На наступний день, жінка сиділа навпроти начальника. Він світився від щастя.
- Яка гарна новина, Ярино! Чому ж ви мовчали про свого чоловіка? Навіщо від нас його приховували?
- Хотіла влаштувати сюрприз. – Впевнено брехала Ярина.
- На весілля запросите? Чи це наглість з мого боку? – Підморгнув Олег Петрович.
- Та що ви! Я всіх запрошу! Відгуляємо шумною компанією.
- Прекрасно! Після весілля, одразу назначу вас своєю правою рукою.
- Домовилися!
Ярина поводилася пихато та впевнено, але тільки в кабінеті начальника. Як тільки вона покинула офіс, одразу взялася за голову. Який, в біса, чоловік? Коли в неї там весілля буде? Через місяць? А чоловік знає про це? Де його знайти? Може є якийсь сайт з нареченими «по пошті»? Ну, жінок же так видають заміж, може і чоловік також?
Жінка довго ламала голову. Треба було терміново викручуватися. Або через місяць вона вийде заміж, або її засміють і вона буде без підвищення. В цю важку хвилину, Ярина згадала про Павла. Її давній шкільний друг завжди її виручав.
- Павлику. – Заспівала Ярина солодким голосочком.
- Що вже сталося? – Павло знав Ярину, як облуплену. Таким голосом вона просила підвезти її на роботу чи відремонтувати кран на кухні.
- Одружись на мені.
Стало тихо.
- Алло? Павлику, ти ще тут?
Чоловік закашляв.
- Так-так. Я тут. Просто це… Ти не твереза чи що?
- Павло! Я серйозно питаю. Будеш моїм чоловіком? В тебе хвилина на роздуми.
Він думав двадцять секунд.
- Так, звісно. Тільки з тебе кава і повна розповідь, бо я нічого не розумію.
- Добре, добре. Скоро буду в тебе з двома американо.
Павло слухав подругу уважно. О це так в неї фантазія! Тільки Ярина могла таке придумати.
Весілля організували швидко. Завдяки з’язкам чоловіка, їх записали на потрібну дату в РАЦСі. Правда довелося відмовити іншим людям, але це вже інша історія.
Церемонія пройшла на нервах. Ярина постійно смикала свою сукню. Вона не могла спокійно дивитися Павлу в очі.
- Пам’ятай, ми можемо розлучитися в будь-який день. – Шепотіла Ярина.
- Знаю. – Відповів Павло з сяючою посмішкою.
Весілля пройшло казково. Гості гучно кричали «гірко». А ж в вухах закладало. Ярина отримала своє підвищення і полетіла у весільну подорож. Треба ж легенду підтримувати. Саме там, відбулося продовження казки. Ярина дійсно закохалася в Павла, а він давно її любив.
