“Дідуся більше з нами немає. Тільки на тебе чекаємо, щоб з ним попрощатися” – сказав мені брат сьогодні під час телефонної розмови. До останнього я надіявся, що це невдалий жарт.
Я взяв на роботі відпустку, повідомив дружину, що мене деякий час не буде, одягнувся відповідно та взяв зі свого сховку гроші, відкладені на чорний день.
Після того підійшов до дзеркала та не впізнав себе. Ці зморшки та періодична сивина тепер мої. Саме так і виглядав мій дідусь.
Відразу нахлинули спогади…
Нас з братом виховував дідусь. Батьків давно не стало та дідусь Євген став для нас єдиною рідною людиною. Мого старшого брата теж звати Євген, батько назвав його на честь діда та старший брат дуже схожий на покійного батька та дідуся Євгена. Саме тому дідусь завжди більше любив старшого брата. Та не просто любив, а обожнював.
До мене ж відношення було не як до рідного внука, а як до сусіднього хлопчика.
В навчанні дідусь більше допомагав старшому брату, відповідно й успіхів у навчанні він досягав більших. Внаслідок чого дідусь Євген зробив висновок, що у мене більша схильність до праці. Ще з першого класу я доглядав за домашніми тваринами, працював на городі та прибирав.
Дідусь Євген усі свої сили поклав для того, щоб заробити старшому брату на навчання в університеті. Це мене сильно ображало, адже на мене великих надій він не покладав, тому я вирішив взяти все у свої руки та поїхав шукати в місто кращої долі.
Поки я працював у важких умовах за мене ніхто не хвилювався. Лише згодом я зустрів свою дружину та у мене з’явилася людина, яка за мене хвилювалася, моя майбутня дружина. Згодом ми одружилися, взяли житло в іпотеку та у нас народилася чарівна дівчинка.
Євген не зміг знайти роботу в місті та повернувся в село до дідуся. В результаті дідусь написав заповіт на старшого брата, де вказав, що Євгену переходить усе його майно. Дідусь вважав, що Євгену більше потрібно.
Коли я вже мав виходити з квартири, то зрозумів, що у мене немає бажання кудись їхати. В результаті я залишився вдома. У мене немає бажання прощатися з людиною, з якою я не був близьким.
Проте глибоко в душі я ще й досі сумніваюся чи правильно я зробив.
