Коли мені виповнилося 10 років мої батьки розлучилися. Я завжди захоплювалася маминою витримкою та добротою. Після того, як її зрадив чоловік ми жодного разу не чули з її уст поганого слова про нього. Схоже, доля вирішила віддячити їй за людяність та звела з прекрасним чоловіком Остапом.
Він теж мав за плечима розлучення, але причина розриву не зрада. Колишня дружина Остапа була ласа до грошенят. Постійно гризла чоловіка, що він мало заробляє. Одного дня чоловіку набридло слухати від дружини обвинувачення, що він невдаха та нездара. Він зібрав речі, пояснив вій вчинок єдиному сину й пішов з дому.
Після розлучення у житті чоловіка розпочалася біла смуга. Остап отримав підвищення на роботі. Тепер його зарплатня врази збільшилася. Тож за два роки він зумів купити собі будинок (квартиру він залишив для колишньої дружини й сина) й змінити автомобіль. Звісно, коли про це довідалася його колишня, одразу прибігла миритися та було пізно, бо Остап уже зустрів нашу маму.
Нас з сестрою він прийняв, як рідних дітей. Ми почали називати його татом. Наша родина була міцною та дружньою. Ми щиро раділи, що мама нарешті щаслива й самі були раді отримати такого прекрасного тата.
Минули роки. Ми з сестрою давно покинули батьківський дім й створили власні родини. Мама з вітчимом вийшли на пенсію, тож тепер насолоджувалися відпочинком. Здавалося, все прекрасно до одного дня.
Телефонує мені мама й просить приїхати. Я злякалася, що щось трапилося з вітчимом. Мої хвилювання мене не підвели. Дійсно з вітчимом було не все гаразд та це стосувалося радше поведінки, ніж здоров’я. Він написав заповіт за яким усе своє майно заповідав своєму сину з яким уже 40 років не спілкувався. Не те щоб ми з сестрою претендували на його власність, але як же наша мама. Стільки років вона наводила у цьому домі порядок та створювала затишок. Допомагала вітчиму з усім і ось має дяку.
Вчинок вітчима загнав мене в ступор. Не знаю, як тепер ненька буде з ним жити.
