Дім для Софійки
Тарас завжди пишався старшим братом і з малку наслідував його. За столом їв те саме, що й Андрій, навіть якщо страва йому не подобалась. Якщо брат вибігав на вулицю без шапки, Тарас теж скидав свою. Мама одразу лаяла старшого: “Надінь, а то Тарас застудиться!”
Різниця у віці була шість років, але для Тараса це здавалось цілим життям. Чому б мамі не народити його хоча б на пару років раніше? Андрій пішов гуляти з друзями, а молодшого не взяв.
“Я тобі не нянька. Хлопці сміятимуться”, – зверхньо відповів він.
Тарас починав ревіти.
“Годі! Інакше більше не малюватиму з тобою”.
І Тарас миттєво замовкав, наче його вимкнули.
Андрій добре малював. Тарас із захопленням спостерігав, як олівець швидко бігає по паперу, намагався повторити, але виходили каракулі. Тоді старший брат сідав поруч і терпляче пояснював: “Тримай олівець інакше, не так сильно натискай”. Вони сиділи плече до плеча, і для Тараса це були найщасливіші хвилини, які він берег як скарб.
Звичайно, вони сварились і навіть бились. Тарасу діставалось від старшого. З безсилля він мстив: ховав олівці, малював вуса на портретах у альбомі. Андрій давав йому ляпаса і кликав “коротунцем” чи “цуценям”, що Тарас ненавидів.
Одного разу Андрій узяв Тараса з собою до парку, де тусувались хлопці з сусідніх дворів. Вони ховались за кущами і курили.
“Батькам розкажеш – ноги відірву”, – пригрозив старший, спльовуючи крізь зуби.
І Тарас не сумнівався, що так і буде. Навіть коли брат бив його, він нікому не скаржився.
У школі знали, що Тарас – брат Андрія, і не чіпали. Андрій не був хуліганом, але його поважали. Він займався боротьбою, міг битись до крові. Мало хто міг з ним зрівнятись.
Тарас упросив маму віддати його до тієї ж секції, але, як і з малюванням, нічого не виходило. Не любив він бійки. Скоро кинув, змирившись із тим, що не стане таким, як старший. Занурився у навчання – і тут перевершив брата на голову.
Андрій добре махав кулаками, але вчився посередньо. Після школи вступив до політеху на будівельний. У його малюнках все частіше з’являвся один і той самий жіночий образ. Нічого особливого, як вважав Тарас.
Тепер уТепер у Андрія було своє студентське життя, де не було місця для школяра Тараса, і лише коли старший брат самотужки добудував будинок для своєї сім’ї, а потім несподівано пішов з життя, молодший нарешті зрозумів, що справжнє наслідування – це не копіювання, а вміння бути поруч у найважчі моменти та любити тих, кого обрав сам.
