**Дім для синів**
Микола був із тих чоловіків, що й горам по плечу. Сам збудував хату, виростив двох синів і сад на подвір’ї посадив. Отже, життя прожив недаремно.
Дім ставив власними руками, у місті, у приватному секторі. Згодом провів газ, воду підвів. Облагородив, як у квартирі міській, навіть ванну встановив. Тільки простір був ширший, і сусідів набридливих не було.
Дружина, розумниця й красуня, усе встигала: й нагодувати, й прибрати, й за городом доглянути. Микола їй у всьому допомагав. Росли в родині два сини, з різницею у п’ять років. Живи й радій.
Та ось жінка захворіла тяжко й померла, коли молодший син у четвертому класі вчився. Довго Микола сумував, але взяв себе в руки, не запив. Важко було самому, бракувало жіночої руки у господарстві. Але про новий шлюб навіть не думав.
З дружиною завжди мріяли, щоб діти здобули гарну освіту, досягли успіхів, зробили кар’єру. Усе для того й робили. Старший, Олег, закінчив школу й вступив до університету. Одружиться — і буде в домі господиня. Микола пишався старшим сином. Молодший, Тарас, до наук не дуже тяжів, але батькові у всьому допомагав.
На четвертому курсі Олег справді одружився.
— Місця багато. Я ж для вас дім будував. Чого вам у багатоповерхівці з сусідами мучитися? То шум, то топлять невчасно, то зливають. А тут сам газ запалиш, коли треба. — Скільки Микола не намагався відмовити молодих витрачати гроші на оренду, нічого не вийшло.
Соломія, дружина старшого сина, рішуче відмовилася жити у приватному будинку, да ще й з батьком чоловіка. А Олег у всьому їй поступався — кохав. Попечалився Микола й змирився. Хай живуть, як хочуть.
— Ти хоча б дружину в дім приведи. Для кого я його зводив? — казав Микола молодшому синові.
— Мені ще рано про одруження думати, — відмахувався той.
Робив Микола восени запаси, половину старшому віддавав. А той неохоче брав, мовляв, Соломії соромно, адже ні садити, ні збирати, ні закатувати вона не допомагала.
— Я ж не чужим віддаю, а рідним дітям. Хай не соромляться. Беріть і їжте, а то взагалі ображуся, — говорив Микола, передаючи синові велику сумку. — З’їсте — ще дам.
Молодший син школу закінчив, але далі вчитися не схотів, пішов до армії.
Якось прийшов до батька старший син. А розмова не клеїлася, ходив Олег навколо да біля. Бачив Микола, що щось сина мучить, а той боязко мовчить. Не витримав, попросив розповісти, що турбує.
— Соломія чекає дитину. Син буде, — сказав старший син і пильно дивився, як батько відреагує.
А Микола зрадів, привітав.
— Тільки не за цим ти прийшов, щоб новину розповісти. Не тягни, кажи, — підштовхнув він сина.
— З появою дитини витрат прибавиться, а зарплата лише моя. Соломія у декрет незабаром піде. Важко буде платити за оренду, — почав пояснювати Олег.
— То переїжджайте до мене. Тарас у армії, нікому заважатимете. Дім великий, місця вистачить. А якщо мало — прибудову зробимо. Всі зручності є. І повітря тут чистіше, ніж у центрі міста. Для дитини саме те. Про що думати? Давно запросиМикола стояв на порозі свого дому, дивився на пусті кімнати, і тільки вітер шепотів у вікнах про минуле, яке вже ніколи не повернеться.
