Дім, де живе кохання
Юрій переїхав у сусіднє село і одразу ж взявся за будівництво. Старий будиночок, що дістався від тітки, став його тимчасовим прихистком. Він працював без упину: добудовував терасу, перекривав дах… І одного дня побачив — по порошистій дорозі від автобусної зупинки йшла струнка жінка з торбиною в руках. Оксана. Така міська, охайна, з гордою поставою.
«Отаку б за дружину», — блимнуло в його голові.
Через кілька днів він зустрів її біля крамниці. Підійшов просто і сказав:
— Я Юрій. Знаю, ви — Оксана. Давайте познайомимося?
Оксана зніяковіла. Такий чоловік — молодий, кремезний, і цікавиться нею, жінкою, яка вже багато побачила. Але Юрій був наполегливий і добрий. І вони почали зустрічатися. А через рік сталося те, чого Оксана не очікувала — він запропонував їй руку і серце. Подарував перстень. Справжній, золотий, з камінчиком.
Вона не вірила своєму щастю. Адже їй було вже п’ятдесят вісім, а Юрій — на три роки молодший. Жили вони вдвох, син давно переїхав до іншого краю — там навчався, одружився, там і залишився. Онучці — п’ять, наїжджають рідко, але Оксана чекає кожного дзвінка, кожної фотографії.
Того вечора вона сиділа біля вікна. У борщі вже холоділи ложки, а на серці — тривога. Юрій зранку пішов у поле — сівба. Казав, що сьогодні точно впораються. А його все не було.
Вона згадала своє дитинство. Старша із шести, у тісній хаті з батьком, матір’ю й старою бабусею. Все господарство на її плечах, грошей — ледве вистачало. Іграшок не було. Навіть ялинки на Різдво не ставили — вперше Оксана побачила її лише в школі. Тоді ж вперше відчула радість — блискучі кулі, пісні, дитячий сміх…
А потім — як грім: не стало батька. За два місяці — бабусі. Мати залишилася сама з шістьма дітьми. Оксані тоді був третій клас. Її дитинство скінчилося. Вона стала замість бабусі: готувала, прибирала, доглядала за молодшими. Рука так і не зовсім одужала після падіння з горища — пальці слухалися погано, але вона не здавалася.
Після восьмого класу вступила до технікуму. Там, вперше за життя, почувалася щасливою: подруги, похвала вчителів, навчання. Стала майстринею швацької справи, робила майже однією рукою. Її навіть за кордон возили — найкращих десять учнів, і вона серед них.
Але мати не підтримала її мрію про шлюб із Василем, добрим хлопцем із навчальниці. Сказала: «Навіщо тобі це? Самотність — твоя доля». І, мабуть, ті слова щось у ній зламали…
Після закриття фабрики довелося повернутися в село. І там вона зустріла Юрія.
І ось вони разом. Вже багато років. Збудували дім. Виховали сина. І зараз — просто чекає, коли відчиниться калітка.
І вона бачить — він йде! Юрій, втомлений, але усміхнений:
— Сонечко, усе! Сівбу закінчили. Завтра нарешті відпочинемо…
У цих словах було стільки тепла, що всі давні болі, розчарування, втрати розтанули. Вона знала — нарешті її життя належить їй. І в ньому — кохання.
