У мене двоє дітей: старша донька Оксана тоді навчалася в школі, а молодший син Назар ходив до дитячого садочка.
Назар часто хворів та ми з ним були вдома. Коли приходила зі школи Оксана, він сідав біля неї та допомагав робити домашнє завдання. Після такої “допомоги” всі зошити школярки були зіпсовані, зате син задоволений.
Я забирала Назара до себе та не дозволяла йому заважати сестрі коли вона робить уроки, але втримати сина мені не завжди вдавалося, тож зошити Оксани завжди були помальовані. Добре, що книжки встигали прибрати на полицю. Неодноразово ввечері мені доводилося бігти до супермаркету за новими зошитами. Сварити Назара не хотілося, він же хотів допомогти, та я придбала для сина зошити з прописами відповідно до його віку. Тепер діти займалися разом, але в різних зошитах.
Згодом Оксана стала ходити до третього класу, Назар все ще бігав навколо сестри коли вона робила уроки. Він став дуже балакучим та був справжнім непосидою.
Якось у нас сталася дивна ситуація: Оксана отримала зауваження. Донечка дуже непокоїлася з цього приводу, адже вона у нас дуже старанно вчиться та ніколи не порушує дисципліну, а тут таке.
Запитую Оксану – мовчить та плаче. Лише ввечері вдалося достукатися до доньки. З’ясувалося, що зникли всі зошити Оксани та вона не змогла відповідати на уроках. Я відразу запитала Назара чи він до цього не причетний. За традицією я побігла до магазину та купила зошити для доньки.
Наступного дня Оксана прийшла зі школи та сказала, що чітко пам’ятає як клала зошити в рюкзак перед сном, а в школі зрозуміла, що їх там немає. Довелося знову бігти за зошитами тільки цього разу я дала Оксані завдання прослідкувати за молодшим братом.
Рано-вранці Назар прокинувся раніше за всіх, Оксана відкрила очі та відразу їх заплющила, типу вона спить. Синочок підійшов до рюкзака доньки, дістав звідти всі зошити та заховав у шафу. Тут Оксана не витримала та з криком: “Впіймався!” розбудила нас всіх. Таємницю зникнення зошитів було розкрито.
Я з Оксаною пішла в школу та про все розповіла вчительці. Відтоді зошити більше не зникали.
Але пригоди на цьому не закінчилися. Згодом в школу пішов Назар. Він у нас любить поїсти та я завжди давала сину з собою чи канапку, чи яблуко. Кожного разу, коли син повертався зі школи я запитувала його чи з’їв він те, що я йому давала. Син казав, що з’їв. І так кожного робочого дня.
Одного разу я почула дивний запах з дитячої кімнати. Не можна було відразу зрозуміти звідки він долинає. Причому цей запах стояв лише в дитячій кімнаті. Я дала Оксані те ж саме завдання, що й з зошитами. Результат розслідування нас здивував. Назар ховав їжу в ту ж шафу, що й зошити старшої сестри.
Коли я запитала у сина чому він так робив, він сказав, що його в школі дуже добре готують та він відкладав їжу на потім на випадок якщо зголодніє.
Ми знову посміялися та домовилися, що син більше не буде цього робити, а те, що він не з’їв, буде приносити на кухню та класти на стіл.
Відтоді Назар більше не ховав їжу в шафу. Але хтозна, може у нього з часом з’являться інші секрети, які він там ховатиме…
