Ось і розміняла я свій восьмий десяток. Які святкування у моєму віці? Але тортик спекла, салатів наробила, свій фірмовий курячий рулет приготувала, раптом хтось в гості загляне… Найбільше чекала додому своїх синів. Чоловіка не стало 6 років тому, я вже навчилася жити сама. Двоє моїх синів живуть в столиці, обоє одружені. Бачимося рідко, але я дуже сподівалася, що на мій День народження вони приїдуть.
Після обіду мене прийшли привітати мої колеги-подруги, Лариса та Галина. Майже 50 років дружимо.
Сини так і не приїхали. Подруги щиро дивувалися. Мені хотілося плакати, а я старалася з усіх сил знайти їм виправдання. Потім чаювання з тортом. Пісні нашої молодості…Цілий вечір я намагалася робити щасливе обличчя. Ввечері я попрощалася з подругами, лягла в ліжко і почала плакати на повний голос- ну чому мрії не збуваються ?! Невже я так багато хочу? Діти не приїхали на мій День народження…Хотілося з того розпачу не дожuтu до ранку.
Почало душити в грудях, калатало серце. Напилася валеріани і заснула…Наступного дня зранку у двері подзвонили. Приїхав старший син Олег з дружиною. Привезли квіти, “Київський” торт та гарну сукню, невістка сама вибирала в Туреччині. Саме вчора зранку вони повернулися з відпочинку. Посиділи зі мною декілька годин,і почали назад збиратися до Києва.
Під вечір приїхав молодший син Роман з дружиною. Так-так,звичайно ж, купівля машини-більш важлива подія, ніж моє свято. В родині мого молодшого сина все вирішує дружина, куди їхати, як їхати, що робити. Не так ми виховували нашого хлопчика.
Онуки теж не приїхали. Кому цікава стара бабуся? З роками з’являється мудрість сприймати всіх, які вони є-з щирою любов’ю, без образ,без сварок, без докорів, хоч як важко не є. Шкода, що дорослі діти самі цього не розуміють…
