Ольга гуляла містом. Сьогодні спека менша, вона пройшла по дорозі, звернула в сторону будинків і присіла на лавку. Недалеко в пісочниці гралися двоє діток, хлопчик і дівчинка. Їхні мами сиділи недалеко, поглядаючи за своїми малюками. Дівчинка ліпила пасочки, а хлопчик підвозив на машині їй пісок. Така мила картина, Ольга неначе побувала в дитинстві. Прислухавшись, вона почула розмову дітей:
– Ти мій наречений?
– так.
– А ти мене кохаєш?
– Так.
– А з Катею не будеш гратися?
– Ні не буду.
– Вона говорила, що забере тебе від мене, а я не хочу, щоб ти пішов.
– Ні не піду.
– Я завтра одягну красиве платтячко.
– Ага.
– Привези мені ще пісочку.
– Так привезу.
– Чому мало, мені більше потрібно.
– Більше не має.
– А ти мені наречений.
– Так.
– Привези ще пісочку.
– Ні, немає.
– Я сказала вези.
– Не привезу.
– Мамааааа.
– Мамааааа
Діти обсипали одне одного піском і побігли кожен до своєї мами. Вони плакали й наперебій розповідали про свої образи. Мами сміючись обтрусили дітей, піднялися і пішли кожна до свого будинку.
Ольга згадала своє дитинство, таку ж пісочницю, і хлопчика, якого називала своїм нареченим. Давно то було. Цікаво, як склалася доля Дмитра, з яким товаришували в дитячому садочку. Дівчина піднялася і пішла своєю дорогою, в гарному настрої, навіяному спогадами про дитинство.
