Ми з Вікторією одружилися зовсім молодими. Їй двадцять років, мені двадцять три. Через рік народилася перша донечка, а ще через два роки, син. Сім’я у нас хороша, взаєморозуміння і взаємна повага. Ми ніколи не сварилися, жили рівно. Завжди планували наперед що і як потрібно зробити, куди потратити кошти. Минуло десять щасливих років. Дітки ходять в школу, у нас появилося більше часу на себе.
Останнім часом я почувався погано. Коли пішов до лікарів, виявилося що хвороба серйозна, її неодмінно потрібно лікувати не відкладаючи. Пів року я по лікарнях. Інколи здавалося, що все даремно, не жити мені. Але знову брав себе в руки й лікувався далі. Нарешті лікарі повідомили, що все позаду. Я можу жити нормальним життям і не боятися за прийдешній день. Через кілька днів мене зустрічала вся родина. Наші мами й тата також прийшли порадуватися разом із нами.
Коли всі порозходилися, я збирався лягати спати. Діти вже спали. Вікторія сиділа за столом і нервово крутила в руках серветку. Я покликав її, адже пізно. На завтра рано вставати. Дружина підійшла і сказала, що йде від мене. Спочатку не зрозумів, куди йде. Ніч на дворі. А вона знову своє. Розлучитися хоче. В неї є чоловік. А мені не говорила, тому що хворів, не хотіла хвилювати. Як я розумію, наразі хвилювати вже можна.
В той вечір Вікторія не ночувала вдома. Я не заснув ні на хвилину. За що вона так зі мною. Я вважав що в нас кріпка сім’я. А виявляється її немає. Другого дня, коли вона прийшла забрати дітей із собою, вони розплакалися. Говорили, що із дому йти не хочуть. Щоб не травмувати їх, запропонував, нехай живуть вдома, потім щось придумаємо. Адже вони наполовину дорослі, все розуміють.
Я запитав дружину, скільки тягнеться її роман? Вікторія не вагаючись відповіла, що вже п’ять років. Півроку тому вирішила піти, але я захворів, тому залишилась, щоб не хвилювати. Ми ще поговорили про те як бути з квартирою й аліментами та вона пішла. Я вже не впевнений, що колись повірю жінкам. П’ять років обманювати, жити в брехні. Я вірив їй, як собі. Чому так поступила, на це питання не відповіла.
Пройшов майже рік. Ми так і живемо з дітьми. Вони не збираються йти до чужого дяді. Вікторія приходить провідувати дітей один раз в тиждень. Одружуватися я не збираюся, хватить. В мене є діти, всю увагу приділяю їм. Коли виростуть, тоді побачу.
