Багато років ми з чоловіком пропрацювали за кордон. І, о щастя, нарешті заробили на власне просторе житло. Колись про таке я тільки мріяла. Дві ванні кімнати, широкий балкон, велика стильна вітальня і сучасна кухня. Такого щастя я не відчувала давно. Ми так довго йшли до цього і воно збулося.
Коли ми купили цю квартиру, то дочка заміж ще не збиралась. Коли ремонтні роботи закінчилися, то діти бігли одне поперед одне, щоб зайняти кращу кімнату. Діма першим побіг і зайняв найбільшу спальню. А Ірі залишилась менша, але з балконом. У нас чоловіком більше не було виходу. Довелося поселитися у вітальні на розкладному дивані. Нехай вже діти живуть окремо собі. Вони, як і всі підлітки, мріяли про власний куточок.
Скоро хлопець Іри запропонував їй вийти заміж. Вона погодилась і стали планувати весілля. Здебільшого за все платили свати, які були заможними і могли собі це дозволити. Після весілля пара мала їхати у медовий місяць. А на самому святкуванні батьки нареченого подарували молодятам товстенький конверт з грошима.
Вони вирішили купити квартиру і після подорожі стали перевозити туди всі свої речі. З часом пішли діти. Ми прямо не тямили себе від щастя, адже завжди мріяли про велику родину. Кімната у них була двокімнатна, а діток уже троє. Зрозуміло, що ставало тісно. Ми постійно натякали, що пора би вже подумати про розширення. Та слухати нас ніхто не хотів.
Обоє непогано заробляли. Якщо постаратися, то на більшу квартиру можна легко назбирати. Та пара і не думала про таке. Насправді вони придумали просто «геніальний» план: обмінятися з нами квартирами. Я мало із стільчика не впала. І справа не в тому, що мені шкода. Просто це моє гніздечко, я стільки років про нього мріяла, стільки років все облаштовувала. Щоб отак просто віддати дочці і зятеві.
Потім Ірина додала, що брат давно виріс і йому також не гоже жити із батьками. Грошей на купівлю квартири у нас, звичайно ж, не було. Гуртожиток йому також не надавався.
Доньку, зятя, внуків я безмежно люблю, але на таке піти не готова. Якби ще бачила, що пара не має можливості, то подумала б. А так, навіть не знаю, як правильно вчинити. Можливо, було б правильно відмовитися від принципів заради сім’ї? Чи все ж наполягати на тому, щоб діти крутилися самі?
