Між батьками та дітьми все життя є відносини, які тісно пов’язують їх одних з іншими. Вони наче поєднані ледь помітною червоною ниткою долі.
Часто, ми чуємо та бачимо такі ситуації коли дорослі діти, донька чи син, не хочуть ставати самостійними та буквально висять на шиї у батьків, не вважаючи за потрібне ставати самостійними та забезпечувати себе самостійно.
Моя мама дружить з однією такою жіночкою, в якої діти відібрали пенсію та залишили власну стареньку матір без нічого. Я хочу вам повідати цю історію.
Марта Олегівна завжди бідкається на життя. А зараз вона найбільше в світі мріє провести частину життя, яке їй залишилося прожити, в будинку для літніх людей. Проте біда в тому, що без пенсії туди не беруть, а пенсію в Марти Олегівни забрали діти та не віддають. І як би старенька не хотіла – їй все одно доводиться проживати й надалі з горе-родичами.
Чому так сталося? В Марти Олегівни є двоє дорослих дітей. Донька, яка ніколи за своє життя не працювала та не знає що це таке. Та син-п ияк, який після розлучення з дружиною(до речі якраз через його любов до ок овитої) повернувся назад в батьківський дім. От вони і живуть в двокімнатній квартирі в шістьох. Чому в шістьох? Тому що там проживають ще двоє дітей доньки та її чоловік, який перебивається халтурами.
Погодьтеся, про комфортне проживання такою кількістю людей в такій маленькій квартирі мови йти не може. Вони ледь там вміщаються всі. А що ще гірше – побут. І це величезний мінус, бо в кожного уявлення свої про те що і як має бути та що і як маю робитися. Вони всі втомлені цим побутом. І тому відчувають один до одного не любов, а щиру ненависть.
Марта Олегівна ж дуже гордиться своїм материнством. Мовляв вона молодець, що не залишила дітей навіть в старості.
Син бабусі, після розлучення, не думав та не намагався працювати. Йому було байдуже, якщо чесно, за чиї гроші пити. А якщо можна пити за гроші, які ти не заробляв – то це взагалі прекрасно. А тут мама, яка забрала непутьового сина під своє крило.
Донька Марти Олегівни виселила її до маленької кімнатки, бо їй потрібна була більша. Там ж в неї і чоловік і діти. Але потім бабуся вступила ту кімнатку сину, а сама перекочувала на кухню.
Частенько, а точніше кожного разу, коли зустрічалась зі своїми подругами, Марта Олегівна жалілась на всю цю ситуацію та на дітей. Якось одна з подруг їй сказала, що вже давно час привчити дітей до самостійності, бо обоє дорослі люди, в доньки вже навіть діти є. Так Марта Олегівна образилась на цю подругу та перестала з нею спілкуватись. Не говорила вона з подругою близько чотирьох місяців.
Інша подруга ж якось сказала, коли Марта Олегівна черговий раз бідкалася, щоб та не віддавала дітям пенсію та пішла в дім для літніх людей, куди старенька так сильно хоче. Після цих слів Марта Олегівна завершила свою дружбу з тією подругою.
Марта Олегівна ніяк не хоче відпустити дітей та перестати їх опікати, хоча ті вже мають самі себе забезпечувати. Але потім бідкається, що так недобре. І такі випадки, насправді, трапляються дуже часто.
Дорослі діти не можуть та не хочуть відриватись від своїх батьків, а батьки не можуть та не хочуть відірватися від своїх вже дорослих дітей. Можливо вам здається, що тут вина лише на дітях, але спробуйте оцінити об’єктивно. Якщо розібратися, то тут винні всі. І батьки, які не хочуть відпускати дітей, і діти які не хочуть ставати дорослими, бо так зручніше.
