Не будь дурним! Ти собі таким поспішним рішенням зруйнуєш все життя! – сказала я своєму брату, коли він мені розповів, що його дівчина Катя наполягає на одруженні.
Івану було всього двадцять років і в серйозних стосунках до того він ніколи не перебував.
А я як старша сестра, завжди давала йому слушні поради. Та й досвід у мене вже якийсь був, адже заміж я вискочила у неповних вісімнадцять років, а у двадцять чотири – залишилася сама і з двома дітьми на руках.
Іван не знав що йому робити. Катя була його першим серйозним коханням. А з іншої сторони, що він міг їй дати у такому молодому віці.
Іван тоді послухав мене і сказав дівчині, що це зашвидко через місяць одружуватися. Катя його покинула. А через шість місяців народила дитину.
Це лише зараз ми розуміємо, що Каті тоді так приспічило виходити заміж за Івана, бо вона була вагітна. Ні, це не дитина Івана. На початку їхніх стосунків і знайомства, Катя вже знала, що стане мамою.
Тобто, це хитре дівчисько хотіло повісити на мого дурненького брата чужу дитину.
Як же добре, що Катя і Іван тоді розійшлися. А то обвела б вона нас всіх навкруг пальця.
Зараз Іван вже дорослий самодостатній чоловік. Свої почуття із дружиною він випробовував довгих чотири роки, доки наважився зробити пропозицію.
Мабуть на його рішення певним чином вплинула і ця ситуація із Катею. Не знаю…
Одне, що точно я знаю, так це те, що моя порада врятувала брата від виховання чужої дитини і від найбільшої помилки у його житті.
А ще, добре, що він тоді таки мене послухав, а не пропустив мої слова повз вуха. Всяке ж могло трапитися. Але, як то кажуть, нема зле, щоб на добре не вийшло.
