Дві квартири поряд. В них живуть дві подруги. В Надії син Діма, у Віри донька Оксана. Дівчинка старша від Діми на три роки, але те їм не заважає дружити. Вони разом ходили до дитячого садочку, потім до школи. Якось так сталося, що коли Діма пішов у перший клас, тітка Надія просила Оксану, щоб проводила хлопчика до школи. І там наглядала за ним. Адже Діма такий беззахисний. Оксана про це знає. Ще в дитячому садочку заступалася за нього від хлопчаків, які збиралися бити Діму.
В школі все повторювалося. Знову Оксана поспішає на допомогу своєму товаришу. Його обступили хлопчаки, зірвали рюкзак зі спини й намагалися обчистити кишені. Дівчина прибігла вчасно. Вона своїми криками налякала розбишаки.
– Тебе можна залишати одного? – запитувала у Діми.
Він стояв, лише шмигав носом. Так і зростали. Коли Оксана в одинадцятому класі зустрічалася з Єгором, з іншого класу, Діма з кулаками кинувся на хлопця. Єгор, сміючись, відкинув малого. Якийсь недоросток до нього чіпляється. Оксана почула ті слова, підійшла до Єгора і вліпила по обличчю. Хлопець стояв шокований, — за що?
– Не чіпай Дімку. – Розвернулася і пішла геть.
Діма біг слідом. Оксана обурювалася. Адже через цього малого в неї немає хлопця. Всіх Діма віднаджує. Вже подруги сміються з неї. Зв’язалася з малоліткою. Після закінчення школи поїхала вступати в інститут. На цей час дороги їхні розійшлися. Діма ходив до школи, Оксана вчилася в інституті. Після закінчення школи Діма відразу пішов у армію. З Оксаною не спілкувалися. Спочатку телефонували одне одному, потім дзвінки припинилися.
З армії Діма повернувся під руку з дівчиною, одружився. Оксана привезла нареченого. На весілля запросила і Діму з дружиною. Через два місяці обоє розлучилися. Оксана плакала на плечі Діми, сумуючи, що в неї не щаслива доля. Діма обнімав, заспокоював. Якось так природно вийшло, що зранку проснулися в одному ліжку. Весілля влаштовувати не стали. Розписалися тихо. Навіть подруги не відразу дізналися про їхній шлюб.
Наразі в сім’ї голова — Діма. Оксана не проти. Він такий сильний, надійний. Якраз про такого мріяла. Мабуть, у мріях всіх зрівнювала з Дімою. Незабаром у них народився синок. Чоловік встигав допомагати дружині, на роботу ходити. Він розумів, що без нього Оксана беззахисна. Оберігав завжди, говорив, як кохає. Так йшли роки. Давно вже їх син живе своїм життям, зі своєю сім’єю. А вони удвох. Оксана вірить, що в них ще все попереду.
Але, одного дня не стало Діми. Оксана не вірить. Вона поспішає додому, адже чоловік чекає її. Прийде, а там порожньо. Не могла звикнути до тиші, яка наразі стоїть у їхній квартирі. Оксана чекає, що він вийде, скаже, як кохає її. Виглядає у вікно, де ти? Від тих пір минуло багато років. Сьогодні в Оксани Андріївни ювілей. Вісімдесят років. Свято виключно з родиною. Прийдуть син, невістка, внуки та дві правнучки. Бабуся радіє, гарна в неї сім’я.
Вчора ходила до Діми на могилку. Розповіла про свої думки, про дітей. Поділилася радістю, що діждалася правнучок. А Діма посміхається їй зі світлини.
