Мотря поспішала на зустріч з сестрою. Перед виходом з дому вона почула, що на дворі почалася справжня злива. Парасольки у дівчини не було, вона вирішила перечекати негоду. Тому зараз і пришвидшує крок.
Через свої роздуми Мотря не почула, що перед нею величезна калюжа. Так з розгону туди й плюхнулася. Добре хоч встигла втримати рівновагу. Дівчина призупинила швидку ходу й дістала із сумки тростину. «Доведеться все ж розраховувати на допомогу цієї палки для незрячих» – думала про себе розлючена Мотря.
Вона втратила зір два роки тому, під час автомобільної аварії. Все могло б бути набагато гірше, але дівчина вижила й була вдячна богові за ще один шанс. Цей світ був для неї незвичним. Постійно перебувати в темряві страшно, але й у цьому вона бачила свої плюси. Слух став набагато кращим. Мотря навіть взяла для себе кілька уроків фортепіано.
Сестра Мотрі жила недалеко. Тому дівчина попросила не заходити за нею додому. Їй було важливо зробити щось самій, без допомоги інших. Кілька разів вона знову ступає у калюжу. Кожного разу корить себе за неуважність й бідкається на сьогоднішню негоду.
Дівчина так замріялася, що забулася про поворот, вийшовши прямо на проїжджу частину. Мотря мало не потрапила під колеса автомобіля, якби чиясь сильна рука не повернула її назад на тротуар.
Декілька секунд сліпа переводить подих й відновлює дихання. Їй потрібен час, щоб прийти в себе та оговтатися. Вона хотіла подякувати своєму рятівнику, але не відчувала біля себе чужого подиху. Дівчина стала розглядатися по сторонах у пошуках якихось звуків, але не чула нічого, окрім автомобілів на дорозі.
-Мотря! Ти ціла? З тобою все гаразд? – цей голос Мотря впізнала одразу. До неї підійшла занепокоєна сестра. Стала розглядати її з усіх сторін, щоб пересвідчитися, що та ціла. — Я так злякалася за тебе! Тебе мало не збила машина!
-Іро, не хвилюйся! Зі мною нічого не трапилося, якийсь чоловік вчасно мене врятував. Ти не бачила, хто це був? Я б хотіла йому подякувати.
-Про що ти говориш? Я бачила, як все трапилося. Біля тебе нікого не було. Ти сама зупинилася останньої миті й різко повернулася. Можливо все ж треба звернутися до лікаря?
-Іро я сліпа, а не божевільна! Я точно знаю, що мене врятував якийсь незнайомець!
Ввечері, коли Мотря залишилася на самоті, вона ще раз прокрутила в голові те, що з нею сталося. Тоді дівчина зрозуміла, що варто подякувати тому, хто завжди біля неї – своєму Янголу Охоронцю.
