Нещодавно трапилась така ситуація:
Я вранці поспішала на роботу, як завжди. Та все одно погляд мій зупинився на дівчинці, що йшла мені на зустріч. І я не могла не зупинитися. Адже вона йшла і плакала настільки міцно, що сльози рікою лилися з її щічок і падали на землю.
На плечах у неї був рюкзачок. А люди проходили повз крихітку і навіть не звертали уваги на її рюмсання. А я підійшла, аби дізнатися, у чому причина її смутку:
– Дівчинко, що сталося? Тебе хтось образив?
– Просто так трапилося, що я пішла в школу, а уроків не було, мене попередили про це занадто пізно. Тож довелося повертатися додому. Та там нікого немає. Батьки на роботі, бабуся поїхала на дачу, а квартира закрита. Свої ключі я забула взяти, а на мобільному рахунку закінчились кошти.
– Та що ти! Не плач так! Зараз подзвониш матусі з мого телефону. Продиктуй її номер.
За декілька хвилин ми розібралися із цим всім. Матір сказала почекати малій біля під’їзду, а вона скоро приїде і впустить її додому. Та й я вирішила посидіти разом з нею, аби та не переживала і далі.
– Дивись, якщо з тобою ще колись трапиться подібне, то не панікуй, не плач. Просто зупинись і продумай, що робити далі. Для початку попроси у когось із перехожих телефон і подзвони рідним. Головне, що ти знаєш номер матусі напам’ять і зможеш сама його ввести. Або подзвони сусідам у двері, вони можуть чимось допомогти.
Потім прийшла мама дівчинки і відчинила двері. Вона міцно подякувала мені, посміхнулась і повела дочку додому. А я згадала про роботу і бігом побігла.
