Дівчина стояла по той бік огорожі. Жодних сумнівів — вона збиралася стрибнути з моста…
На початку нічного чергування «швидка» привезла молодого чоловіка. Його авто вдарилося об позашляховик на перехресті. Після багатогодинної операції пацієнта відправили до реанімації, а хірург Олеся Миколаївна в ординаторській записувала в карту перебіг операції.
– Кава, Олесю Миколаївно. – Досвідчена медсестра Ганна Василівна поставила на край столу чашку.
– Дякую. Коли пацієнт отямиться, покличте мене, – не відриваючись від записів, промовила Олеся Миколаївна.
– Відпочиньте, поки є можливість. Поки що спокійно.
– Самі знаєте, таке початок чергування нічого доброго не обіцяє, – відповіла Олеся.
І немов у воду гляділа. Не встигла допити каву, як привезли нового пацієнта. До ранку Олеся впадала з ніг і заснула прямо за столом, схиливши голову на папери. І тут же її розбудила Ганна Василівна, повідомивши, що той чоловік після аварії прийшов до тями.
Олеся могла сказати, що її чергування закінчилося, пацієнта огляне інший лікар, вона впевнена — усе буде добре. Але встала і пішла до реанімації. Не в її правилах йти додому, не дізнавшись, як почувається прооперований нею пацієнт.
Під лампами денного світла лінолеум у коридорі блищав, наче водна гладь. Олеся тихо увійшла у палату. Вчора вона його не роздивилася, а тепер побачила досить привабливого чоловіка, оповитого дротами та датчиками. Вона оцінила покази монітора, а коли знову подивилася на нього — помітила, що він її вивчає.
Навіть лежачи на лікарняному ліжку, чоловік виглядав самовпевненим і дивився на Олесю зверхньо. Їй би хоч трішки його впевненості. Вона ледве стрималася, щоб не відвести погляд.
– Як ви почуваєтеся, Андрію Олеговичу? Довелося видалити вам селезінку. Ви втратили багато крові. У вас зламані два ребра, але легені не зачеплені. Життю нічого не загрожує. Вам пощастило. Мені вже телефонували з поліції, вони хочуть з вами поговорити. Я попросила приїхати пізніше, дати вам час відійти.
– Дякую, – глухо відповів чоловік.
– Моє чергування закінчилося, побачимось завтра. – Олеся вийшла з палати.
«Швидка», яка привезла до лікарні нового пацієнта, підвезла її додому. У передпокої її зустрів рудий кіт. Він потерся об ноги і, піднявши хвіст, попрямував на кухню. Страх як хотілося спати, але спершу треба було нагодувати Барсіка, інакше він не дасть їй заснути. Олеся заснула ще до того, як голова торкнулася подушки.
Наступного дня пацієнт виглядав набагато краще, навіть посміхнувся, коли Олеся Миколаївна увійшла до палати.
– Доброго дня. Бачу, ви почуваєтеся добре. Сьогодні вас переведуть у звичайну палату, повернуть телефон, і ви зможете подзвонити рідним.
– У мене тут нікого немає. Я багато клопоту вам учора завдав? – Він дивився на неї так само зверхньо. І як у нього так виходить?
– Коли випишете мене? – спитав він.
– Вас лише що прооперували, у вас зламані ребра… Тиждень ви точно проведете у відділенні, а далі буде видно. Перепрошую, мене чекають інші пацієнти, – сказала Олеся і вийшла.
Перед відходом додому вона ще раз заглянула до пацієнта, перевірила показники монітора і крапельницю. Коли наважилася подивитися на нього, зновуВона зітхнула, перебираючи квіти, і раптом відчула, що вперше за довгі роки її серце билося не від страху, а від ща́стя.
