Віктор добре пам’ятає, як вперше побачив Олю. Дівчинка стояла з простягнутою рукою. Вона просила милостиню. Маленьке худеньке тільце дрижало на пронизливому вітру. Люди проходили повз неї, не звертаючи уваги. Віктор підійшов, подав цукерку, запитав чи давно стоїть? Дівчинка відповіла, що зранку. Але піти не може, через те, що грошей не вистачить купити хліба. Дома мама хвора, їсти немає що. А так дівчинка купить хлібину, і вони з мамою їстимуть її з водою. Смачно. Додала дівчинка й усміхнулася. Серце Віктора краялося. Він купив булочку, сік, подав Олі. Вона все те поклала в сумочку, і сказала, що вечеряти будуть разом із мамою. Чоловік запропонував провести дівчинку додому, познайомитися з мамою. Дорогою Оля розповіла, що раніше вони жили з татом. В них завжди було багато солодощів. Але одного разу тато поїхав далеко, від тих пір вони його не бачили.
Коли зайшли у квартиру, Віктор відразу помітив, як бідно вони живуть. У квартирі чисто, але меблів майже не має. Посеред кімнати стоїть старенький диван, на якому лежала жінка. Вона була бліда і худа. Очі запали, руки неначе тоненькі ниточки. Чоловік викликав швидку допомогу. Жінка на дивані відкрила очі. Вони сині, немов волошки, зачаровують. Оля принесла мамі булочку, розділену навпіл, і налитий в склянку сік. Притулилася поруч із мамою і почала їсти й розповідати, як зустріла дядю і він привів її додому.
Дякую вам, сказала жіночка, мене звуть Люба. Я трохи хворію, продовжила, не можу встати. Швидка приїхала швидко. Любу забрали в лікарню. Віктор пообіцяв, що пригляне за Олею, і вони пішли у квартиру Віктора. Дома чоловік приготував вечерю. Дівчинка смачно поїла, попила чаю, і заснула прямо за столом.
Віктор бережно поклав Олю на диван. Він дивився на неї й думав. Всього кілька годин знає цю дівчинку, а відчуття немов рідна. На другий день, вони пішли провідати маму в лікарню. Сьогодні Люба виглядала набагато краще. Вона дякувала за донечку, що не залишив одну. Розповіла про своє життя. З чоловіком жили добре, поки не дізналася, що в нього є коханка. Під час сварки він зібрав свої речі й пішов. Річ у тім, що Люба не працювала. Вони з донечкою залишилися без копійки грошей. В цей час вона захворіла. Місяць лежала, встати не могла. Оля звідкись приносила хліб кожного вечора, тим і жили. В лікарню не зверталася, немає за що лікуватися. І додала, дякую вам, що допомогли. Я обов’язково зароблю гроші й поверну.
Через місяць, коли Любу виписали з лікарні, її чекали Віктор і Оля з великим букетом квітів. Віктор запропонував вийти за нього заміж. Оля першою дала згоду.