Я працюю санітаркою в пологовому будинку. Люблю спостерігати за тим, як народжується нове життя та як змінюються долі людей.
Та перед Новорічними святами сталося таке, що я не забуду ніколи. Працюю я вже давно та за мою практику таке сталося вперше.
В нашому відділенні в боксах лежало тільки двоє немовлят. Майже увесь медперсонал святкував вдома, а я, лікар, сторож та молода акушерка залишилася чергувати.
В той момент лікар приймав важкі пологи у породіллі, а акушерка Надія дивилася за дітками.
Раптом я почула як Надія кудись біжить. Я перестріла її на коридорі та запитала що сталося. Дівчина була така схвильована, що нічого не могла відповісти.
Я побігла за нею та побачила, що акушерка взяла якісь ліки та шприц, потім повернулася в бокс до дітей. Дівчинка, яка лежала в боксі, була синього кольору та важко дихала. Надія щось з нею зробила та дитині стало краще.
Надія сиділа в ординаторській та у неї трусилися руки. Вона дуже хвилювалася через те, що якби вона зробила щось не так, то потрапила б за ґрати.
Невдовзі прийшов лікар та запитав що тут було. Вони з Надією довго розмовляли, половину зі слів, які вони вживали я не розуміла, але в ході розмови з’ясувалося, що дівчина врятувала дитині життя.
Ця дівчинка була не ким іншим, як онукою ректора медичного університету нашого міста. На знак вдячності щасливий дідусь влаштував Надію на навчання в його університет.
Річ у тім, що дівчина мріяла стати неонатологом, але через нестачу коштів не пішла навчатися. Хоча її дуже цікавила ця тематика і вона багато читала та спостерігала за діями лікарів.
Колись її батько помер у неї на очах та Надія не могла нічим йому допомогти, бо не знала що робити. Відтоді Надія твердо вирішила, що буде допомагати людям.
Її мама ростила дівчину одна, вони ледь проживали від зарплати до зарплати, про те, щоб навчатися в університеті не могло бути й мови.
Тепер мрія дівчини здійсниться.
