Подруга моєї бабусі вже кілька років не бачила власну онуку. Син трагічно загинув, а невістка не вважає за потрібне спілкування їхньої дитини з колишньою свекрухою. Та й одружився її син у сорок років вперше, то ж жінка зовсім одна і вже старенька.
Бідолашна жінка стільки сліз пролила. Всі її бажання зводяться лиш до одного – ще хоча б один раз побачити свою дівчинку, продовження свого сина.
Мій син ходить в один клас з цією дівчинкою Юлею. Юля не надто хоче здобувати нові знання, вона радше належить до порушників дисципліни у їхньому класі.
Зіна Павлівна останнім часом помітно подалася. Стан здоров’я погіршився. Вона лише лежить на ліжку, навіть їсти не хоче. Моя бабуся часто навідується і турбується про неї. А вона лиш повторює, що її час добігає, а Юлю вона так і не побачить.
Після батьківських зборів я підійшла до мами Юлі і до самої Юлі і сказала, що її бабуся погано себе почуває. Запропонувала дівчинці навідатися до старенької, щоб вона зраділа і можливо пішла на покращення.
Жінка відповіла, що вона не проти і це дочка сама не хоче йти до бабусі. Силоміць ж не заставляти. А Юля додала:
– Для чого мені ця стара баба, якщо вона мені навіть планшет купити не може. Я що просто так до неї піду. Ні!
Мене слова цієї маленької дівчинки наче по обличчю вдарили. Я й не знала що відповісти. Мені було дуже боляче чути від своєї бабусі про те, як Зіна Павлівна поневіряється.
Наступного дня я з самого ранку пішла і купила за власні гроші планшет. Після уроків я чекала на сина і на Юлю. Діти вийшли і я простягнула їй подарунок і сказала:
– Це тобі бабуся передала. Не соромно тобі? Давай телефонуй мамі і скажи, що я тебе заберу і відведу до бабусі.
Юля перекривилася, але бажання мати омріяну цяцьку взяло верх. Вона таки поїхала зі мною до бабусі. Зіна Павлівна аж розцвіла і піднялася з ліжка. От як мало потрібно, щоб виздоровіти.
