Моїм батькам не вдалося прожити разом до кінця своїх днів. Коли я ще була маленькою, вони взяли мене та обоє вирішили поїхати на заробітки. Мамі вдалося знайти хорошу роботу, а от в батька не виходило. Тоді вона й подала на p0злyчEння. А мене відправили до бабусі з дідусем в Україну. Відтоді я жила з ними.
Мені саме виповнилося дванадцять років. Було нелегко пережити розпад сім’ї, адже в результаті я виявилася нікому не потрібною. Батько зовсім зник з мого життя. Я й досі не знаю, де він зараз. Мати перший час висилала нам з бабусею та дідусем кошти, а згодом також зникла.
Мені було добре поруч з бабою та дідом. Вони допомагали мені пережити втрату сім’ї, замінили батьків. Не знаю, що б сталось без їхньої любові та підтримки. Вони одразу помітили моє захоплення танцями та кресленням. Бабуся та дідусь й наштовхнули мене відвідувати заняття. Танці я відвідувала в позаурочний час, а кресленням зі мною погодилася займатися вчителька у школі. Баба завжди переконувала мене, що потрібно займатися тим, до чого лежить душа. І вона мала рацію.
Я вступила на факультет архітектури, дизайну та будівництва. Всі ці роки я добре навчалася та отримувала стипендію. Саме тоді я й знайшла свою першу роботу за спеціальністю. Я старанно відвідувала пари, уважно слухала викладачів і постійно вчилася. Багато читала, вдосконалювалася. Бабуся з дідусем ніколи не шкодували на мене грошей, вони давали мені кошти на книги. Тож я чимало читала про архітектуру та дизайн.
А потім я знайшла нову роботу. Стала працювати в міжнародній компанії. Там саме шукали архітектора. Мушу признатися, мені дуже подобалося застосовувати власні знання на практиці. Я відвідувала всі робочі конференції та семінари, які давали можливість ще більше освоїти це ремесло. Їздила по Україні, відвідувала лекції за кордоном. За роки сумлінної праці мені вдалося заявити про себе з кращої сторони. Я мріяти не могла, що хоч колись в житті виконуватиму різноманітні проекти та отримуватиму за це зарплату в доларах.
На черговому семінарі я познайомилася з чоловіком. Він, як виявилось, мав власний бізнес у сфері архітектури та дизайну і був досить заможним. Він подарував мені найкращі моменти мого життя. Через рік стосунків я переїхала до нього жити. До бабусі та дідуся я приїжджала щовихідних. Їм мій обранець дуже сподобався, вони з першого дня знайомства знайшли спільну мову. Антона баба з дідом прийняли як рідного.
Ми стали з ним жити разом. Я була по-справжньому щасливою. Але одного дня моя мама згадала про мене. Вона подзвонила на мій номер. Мабуть, бабуся дала їй номер телефону.
Вона, ніби нічого й не було, почала зі мною розмову. Я навіть розгубилась, бо не очікувала її дзвінка. Ми ж стільки років не підтримували зв’язок. Вона обрала заробітки, а не мене. І якби не бабуся та дідусь, я б опинилася в дитячому будинку.
Запитала, що їй потрібно. А, як виявилось, в неї почалися труднощі на роботі, і мама змушена була повернутися в Україну. Дізнавшись про моє життя, вона вирішила попросити в мене фінансової допомоги. “Ти живеш багатим життям, маєш заможного чоловіка, роботу. Невже тобі важко допомогти рідній мамі?” Я не стала її далі слухати, а просто заблокувала мамин номер назавжди.
А вона за увесь час хоч раз поцікавилася, якою ціною я отримала те життя, яке зараз маю? Роки старанного навчання, сумлінної праці, постійного самовдосконалення і, безперечно, підтримки бабусі з дідусем. Вони вкладали в мене все найкраще, підтримували мої захоплення, вірили в мене. А мама? Вона жодної копійки не вклала в мій розвиток, не зателефонувала, не спитала, як я. Зате тепер знайшла в собі наглість дзвонити та просити про допомогу. Нехай свої проблеми вирішує сама. Допомоги в цьому житті заслуговують тільки баба з дідом, адже лише вони щиро любили мене та виховали.
