Уявляєш, у нашому селі новина наробила галасу неймовірного: брат Соломії одружився з нею ж! Люди між собою перешіптувалися, на вулиці ледве вітались. Вони зосталися жити під одним дахом, хазяйство єдине облаштували. І город разом садили, і господарство вдвох тягнули. Але після того, як Соломія пішла до церкви, її життя змінилось раз і назавжди. Одних життя гладить, мов той вітер ніжно й легко, а інших доля ставить у важкі випробування. Хто б міг передбачити, кого що чекає в цьому світі?
Соломія свою маму навіть не памятала матінка померла, коли вона народжувалась. Її тато, пан Олекса, зостався сам-один із малюком на руках. Родичів майже і не було, всю рідню війна розкидала по чужинах. Сусіди радили віддай дівчинку в притулок, але він уперто відповідав: Соломія моя донька, моє серце, нікуди її не віддам, а ні.
Як тільки на вечір наставав, до них вбігала сусідка Ганна вдова, що виховувала тринадцятирічного Дмитрика. Принесе, бувало, щось смачненьке, і вечерею нагодує, і малу Соломійку помиє, колише, аж та й засне в неї на руках. Сяде малеча біля Ганни та гляне голубими оченятами: Мамо й обізветься вперше.
Ганна аж розгубилася, і сльози покотилися з обличчя Олекси Чуєш, Ганно? Доня назвала тебе мамою. Може, так і є Давай разом сімєю будемо. Ганна лише замялася, зашарілась: Та спочатку вечеряймо, далі побалакаємо.
Ганна на десять літ старше була Олекси. Та найбільше лякалася як Дмитрик до їх нової сімї поставиться? Але син її розумник: Та ми вже сімя, мамо. Хіба ж ні?
Обєднали домівку, городом, господарством порівну займалися, дітей виховували підтримка, любов, шана. Ганна сяяла, немов щойно заміжня, хоч і років мала більше за мужчину. Та щастя їхнє було не довгим Сталося так, що Олекса коня напував, гриву розчісував тут якось кінь копитом зачепив Сильний біль скрутив чоловіка. На несамовитий крик прибігла Ганна, і вже поїхала швидка. Боролися лікарі три дні, а врятувати його таки не змогли
Ганна вдруге овдовіла, ще й сорока не мала. Дмитро подався в будівельний технікум у Львові, там і гуртожиток, і безплатну їдальню хлопцю дали, що зараз було неабияк важливо. Бо на руках у Ганни залишилась лише маленька Соломія.
За стипендію Дмитро завжди Соляці гостинці купував. Вона ще з подвіря бігла його зустрічати, як тільки брат-друг зявлявся. Одного разу Дмитро купив Соломії ляльку. Вона всілася йому на коліна і щиро мовила: Дякую, татусю! Ганні аж серце стиснулось: Не зважай, Дмитрик, доня побачила фото біологічного тата, питала де він. Я сказала, поїхав далеко. Може, схожість з тобою відчула. Пройде
Та Соломія все одно звала Дмитра татом, і ніхто вже на це уваги не звертав.
Відслуживши в армії, Дмитро повернувся додому дорослим, статним, симпатичним. Ганна мріяла дочекатись невістки, але хлопець ні з ким не гуляв, до клубу не ходив, все майстрував щось вдома, для Соломії: Для Солі стараюсь. Ото вже дівка виросла, скоро й свати прийдуть, жартував.
Аж одного дня Ганні стало зле під час копання картоплі зомліла. Думала, це перевтома, але й наступного дня не піднялася з ліжка голова крутиться, ноги не слухаються. Дмитро відвіз її до обласної лікарні у Тернопіль. Там лікарі сказали страшне: пухлина мозку. Радили забирати додому аби маму не залишати, хай піде у знайомій хаті
Ганна танула на очах. Соломія цілі дні, ночі не відходила від маминої постелі, плакала, уявити не могла, як далі жити без неї.
Перед самісінькою смертю Ганна попросила Соломію вийти, залишилася на самоті з Дмитром: Дитино, лиш Соломію не кидай Ви чужі по крові, але нікому їй не буде так затишно, як із тобою. І тобі з нею. Дмитро довго згадував ті слова після похорону, тільки згодом зрозумів: мама благословила одружитися з Соломією. Але як?! Він же був їй братом і татом тепер чоловіком?! Руки опускаються
Дмитро знову переїхав у свій будинок, аж стіни по-новому обживав. Соломія не розуміла, що сталося чим образила його? Він став уникати розмов, її тепла Їй страшенно бракувало того родинного затишку і жартівливих розмов.
Одного разу на роботі в радгоспі, де Соломія працювала бухгалтеркою, голова нарахував їй премію. Вирішила вона купити пляшку ігристого, торт, і рушила до Дмитра: Відзначимо мою першу премію, Дмитре? зашарілась, та очі світилися надією.
А Дмитро застиг, мов укопаний. Дивиться, і серце в грудях калатає: закохався. Виходить, матуся ще тоді все відчула
Мовчанка повисла. Соломія порушила тишу: Знаю, дивно й зась, людям не зрозуміти, може, гріх, але я люблю тебе. Мені більше ніхто не потрібен.
У неділю пішла до сповіді, розказала все отцю Назарію. Той вислухав, махнув: Та яка ви родина по крові? Вінчання дозволяю.
Так Дмитро, якого вона кликала і братом, і татом, вже став її чоловіком. Минуло з того часу майже тридцять років. Виростили двох гарних синів, тішаться чотирма онучками, обох дівчатка такі Соляціні копії! Люди різне говорили, але вони впевнені: якщо у твоєму серці любов, варто перебороти всі пересуди й стереотипи. Любов не згасає, якщо щиро за неї боротися.
А ще обоє точно переконані: серце матері не помиляється, коли благословляє дітей на щастя. Так воно вже закладено Богом.
