З Дмитром ми познайомилися під час навчання в університеті. На другому курсі він перевівся у наш ВИШ. З перших днів знайомства я зрозуміла, що він моя доля. Кохання було взаємне. Ми почали зустрічатися. На третьому курсі наважилися на серйозний крок – з’їхатися. Дмитро знайшов нам квартиру, яку ми почали винаймати.
Щоб забезпечувати нас фінансово, Дмитро перевівся на індивідуальний плав та пішов на роботу. Я продовжила навчання. З часом я теж вийшла на роботу. Поєднуючи навчання та роботу, ми все ж таки здобули дипломи. За цей час Діма домігся вагомих результатів й отримав підвищення до керівника філії. Я пишалася своїм хлопцем й щиро раділа його успіхам.
Народжувати дітей ми не поспішали. Разом прийняли рішення, що спершу купило власне житло, а потім станемо батьками. Мрії, розділені на двох, здійснюються вдвічі швидше. Через три роки ми таки зуміли придбати власне житло. Батьки сильно допомогли.
Наші відносини з Дмитром можна було назвати ідеальними. Ми ніколи не сварилися та навіть не сперечалися. Дивилися в одному напрямку та спільно приймали усі важливі рішення. У своїх стосунках дотримувалися принципу демократизму. Кожен мав право голосу. У нас було все, про що тільки можна мріяти: кохання, підтримка та вірність. Не вистачало лише дітей.
Серйозно зайнявшись цим питанням, через рік я народила прекрасного хлопчика. Дмитро був на сьомому небі від щастя й просто не випускав із рук наш маленький скарб. Тепер ми по-справжньому стали щасливими.
В такій ідилії ми прожили шість років, поки я не отримала одну посилку. Була субота, вихідний. Я з сином відпочивали вдома, чоловік поїхав до батьків на гостину. Подзвонили у двері. Кур’єр приніс мені посилку та попросив розписатися. Мені було дивно, адже я нічого не замовляла. Подумала можливо відправлення прийшло саме чоловікові.
На конверті було моє ім’я. Заінтригована, вирішила не чекати на повернення коханого й перевірити що там. Побачене повергло мене в шок. Це були фотознімки Діми з якоюсь жінкою. Фото зроблені у нічному клубі. На них Дмитро обіймався та цілувався із незнайомою мені блондинкою. Крім цього усередині був лист.
«Я коханка вашого чоловіка. Ми познайомилися у нічному клубі під час його відрядження. Думаю, ви маєте право знати з якою людиною живете та кожного ранку прокидаєтеся. Наш зв’язок не пройшов без наслідків. Три роки тому я народила дитину, але не збираюся її тягнути самотужки. Передайте татусю, що його ще одна дитина у дитячому будинку. Що робити із цією інформацію – вирішуйте самі, але навіть не намагайтеся зі мною зв’язатися»
На мене наче відро холодної води вилили. Якби не фото, я б ніколи не повірила, що мій коханий чоловік здатен на зраду. Можливо це неправда, а чийсь жорстокий жарт. Але ж кому потрібно влазити у нашу родину?
Всю ніч я не спала та не могла дочекатися на приїзд чоловіка. Коли він нарешті прийшов додому я показала йому пакунок та стала чекати на пояснення. Він не здивувався, навпаки зітхнув із полегшенням, а потім розповів усю правду.
Чотири роки тому Дмитро їзди у довготривале відрядження. Я тоді була вдома у декретній відпустці. В останній вечір колеги покликали Діму в бар, відсвяткувати повернення додому. Він добряче набрався й кінець вечора взагалі не пам’ятав. На ранок прокинувся у чужій квартирі з незнайомою жінкою. Про той випадок вирішив забутися й ніколи більше не згадувати.
Дмитро падав на коліна та благав пробачити йому. Свідомо він би ніколи мені не зрадив, адже дуже сильно кохає. З одного боку я розуміла, що він не контролював власні дії, а з іншої – зрада відбулася. Не знаючи, що робити у цій ситуації, сказала Дімі, що мені потрібен час.
Я ніяк не могла викинути з голови думки про його донечку, яка зараз росте у дитячому будинку без батьківської любові. Я не могла дозволити тій бідній дитині там жити, тому вирішила поговорити з Дмитром.
«Ти повинен поїхати у дитячий будинок та забрати свою доньку. Вона ні в чому не винна та має право жити в любові та турботі. Ми забудемо про все, що сталося, як страшний сон, й будемо виховувати дівчинку, як рідну нам обом»
Чоловік кинувся до моїх ніг та став дякувати. «Ти найкраща дружина у світі! Я більше ніколи не зроблю тобі боляче!». Маленька Юля одразу влилася у нашу родину та стала називати нас мамою й татом. Син полюбив сестричку одразу й тепер доглядає й захищає маленьку. Ми щасливі.
