Аліса і Назар бавилися в пісочниці. Їхні мами сиділи на лавочці, розмовляючи про щось своє. Віка і Світлана розповідали одна одній, хто і коли поїде у відпустку. Куди зібралися. Адже прийшла пора літнього відпочинку. Тому поїхати на море, мрія обох дівчат. У Віки з цим проблем не буде, чоловік добре заробляє. А Світлана думала, в кого просити кошти, щоб повезти Алісу до моря. Мабуть, все ж таки своїх батьків спершу потрібно спитати.
До мамочок дійшли слова, які говорив Назар:
– Коли одружимося, ти спатимеш зі мною у моєму ліжечку. Ми з тобою роздягнемося і будем щось робити. Я ще не знаю що, але спитаю у дяді, який так говорив тьоті.
Віка і Світлана завмерли, переглянулися. Віка підійшла до сина і запитала, який дядя говорив таке? Назар відповів, що коли вони з нею, мамою гуляли парком, потім пішли до кафе поїсти морозиво. Назар сидів за столиком, а мама пішла купувати. Поруч за іншим столиком сиділи дядя і тьотя, вони й говорили.
– Мамо, продовжив Назар, ми підемо в те кафе, я хочу почути, що робити далі.
– Ні сину, дяді там уже немає. Відповіла Віка.
Від тих пір Віка з сином і Світлана з дочкою разом не гуляли в пісочниці. Світлана вирішила, що її доньці рано знаходити женихів. Наразі гуляють із дівчатками.
