Усе своє життя я важко працювала заради блага своєї сім’ї та ось тепер на старості років стала їм не поtрібна…
Сумно визнавати, що у свої 70 років я зовсім одинока. Діти від мене відмовилися, я розумію, на те були причини, але все одно сумно.
Той вечір я пам’ятаю наче сьогодні. Я була на Дні народження подруги та познайомилася з її братом. Ми відразу сподобалися один одному та почали зустрічатися. Я не хотіла затягувати з весіллям та завагітніла від Михайла. Ми одружилися, у нас народився син, згодом ще один. Я почала розуміти, що поспішила з заміжжям, бо щораз ми з Михайлом віддалялися один від одного. Жили лише заради дітей.
Для мене цей шлюб став каторгою та я сказала, що нам потрібно подумати про те, щоб придбати синам по квартирі тому я поїду на заробітки за кордон. Щоб вони, коли будуть одружуватися, привели туди своїх дружин. Михайло погодився, видно було, що це рішення звалило з його пліч велику гору. За той час, поки я була на заробітках за кордоном підростали мої діти та я не бачила цього. За що ще й досі себе картаю.
На заробітках я познайомилася з іноземцем та сильно у нього закохалася, давно я не відчувала таких емоцій. Я наче знову відчула себе живою. Стосунки з Джованні у нас розвивалися досить стрімко та він покликав мене заміж. Тоді я й зізналася, що заміжня. Він сказав, що почекає, поки я розлучуся, адже я жінка усього його життя.
Я теж не могла уявити свого майбутнього без Джованні та все чесно розповіла Михайлу. Він сказав, що розуміє і що хлопці залишаться жити з ним. Якщо у них буде бажання, то вони можуть приїхати до мене. Мене це влаштовувало, адже я уявити не могла як ми житимемо з синами та Джованні, це рішення дозволило мені уникнути великого стресу.
Ми з Михайлом розлучилися та я поспішила заміж за Джованні. Знову поспішила та знову помилилась. Нічому мене життя не вчить. З Джованні ми прожили рівно пів року та я повернулася на Україну.
На той момент мої сини уже мали по квартирі, одружилися та народили діточок. Михайло уже багато років проживав зі своєю новою дружиною та був з нею дуже щасливим.
До мене нікому не було діла. Власного житла у мене не було, тому я почала винаймати житло. Так, як досвіду роботи за спеціальністю, на яку я вчилася, у мене не було, та і я уже була пенсійного віку, ніхто на роботу мене брати не поспішав.
Мені довелося влаштуватися прибиральницею в супермаркет неподалік від мого нового дому. Як на зло, туди ходили усі мої знайомі, сини та Михайло з дружиною. Спочатку мені було дуже соромно, коли вони мене бачили, та згодом я переконала себе, що гроші не пахнуть та перестала соромитись.
