Я закінчував початкову школу, коли батько поїхав на заробітки й там знайшов собі нову сім’ю. Спочатку я жив з матір’ю, однак після її смерті я потрапив у виховання своєї бабусі по материнській лінії. Довгий час все йшло як завжди: школа, уроки, канікули. Я не переймався батьком і навіть не думав про нього. Можливо, якби він залишився, то мати б була жива, а не вмерла від горя та тугою за своїм першим начебто коханням.
Ми жили у квартирі, яку мої батьки придбали після одруження. Оскільки батько поїхав, а мати померла, вона дісталась мені у спадок, а опіку взяла моя бабуся, тому все було в порядку до одного прекрасного дня.
Після 8 років безвісти біля порогу з’явився мій батько, якого я тільки по фото міг бачити й на сторінках у соцмережах. Зараз мені майже 18 років, я вже досить здоровий чоловік, що здатен за себе постояти. Він заявив, що це його квартира і що він має намір її продавати, бо йому потрібні кошти на проживання.
Він заявив, що вона й так занадто велика для нас з бабусею і що на ці гроші ми чудово житимемо в однокімнатній квартирі трохи якомога далі центру міста. Я був шокований такою “щедрою” пропозицією. Я викинув його з квартири, хоч бабуся була проти такого суворого вчинку, але по іншому я вдіяти не міг.
Після він подав до суду на права цієї квартири, але як виявилось за те, що він відмовився від опіки й не платив аліменти, у нього немає жодних прав, щоб виграти суд, а тим паче без грошей. Мені було вже 18 років і про право спадщини й відмова від батьківства, квартира повністю належала мені. Я не зважав на його погрози й в результаті в нього нічого не вийшло.
І знову він зник на деякий період. За цей час бабусі не стало, а я завів родину і двох дітей. Життя йшло чудово, поки батько знову не з’явився біля моєї квартири. На цей раз із жалісною історією про свою невдалу долю. Я його вислухав і прийняв, про те лише переночувати дозволив, щоб далеко й о пізній порі не повертався додому.
Моя жінка Леся дуже добра душа таки вмовила мене. Сам я б не погодився на це.
Він розповів, що дружина забрала у нього все і тепер він залишився без житла і коштів на існування, а вік вже не той, щоб їхати в далекі далі на заробітки. На ці слова мені було нічого відповісти.
У мене була дуже велика образа на батька і хоч священики говорять, що всіх треба простити, його я не міг.
Мій батько після почав дорікати мені, що якби там не було, у мене була бабуся, яка мене доглядала і дах над головою і що я ніколи не був у такій ситуації, як він. Мене це ще більш обурило.
Я сказав:” Ти сам винен. Кожен має те, на що заслуговує. І це твоя розплата за покалічену долю моєї матері й мене”
Він продовжував простити вибачення і все-таки на вулицю вигнати я його не міг. Облаштував для нього гараж поза квартири; з ним жити не захотів і моїми дітьми. Такого діда їм знати не потрібно. Чому він їх навчить? Йому навіть пригостити їх нічим, як всі дідусі й бабусі зазвичай? Моя дружина його час від часу навідує, але не я і мої діти!
