Я працюю психологом-психотерапевтом. У мене доволі великий досвід роботи. Не скажу, що вибір цієї професії спровокований травмами дитинства. Слава Богу, у мене було нормальне дитинство. Просто мені подобається допомагати людям. Ще з дитинства я любив вислуховувати своїх друзів та давати їм поради. Та я вирішив присвятити цьому все своє життя.
Пішов навчатися, а потім почав практикувати. Найбільше мене вразило те, що більшість моїх пацієнтів скаржаться на своє дитинство. Багато хто з них намагалися достукатися до своїх батьків, пояснити, що ті роблять боляче. Але проблема не вирішується на тому рівні, на якому вона виникла, та це питання так і залишилося нерозв’язаним.
Що стосується психологічних травм, пов’язаних з дитинством, то тут без допомоги спеціаліста розібратися досить важко. Майже всі проблеми, які виникають в дорослому віці, сягають корінням в період дитинства.
Нещодавно до мене прийшов один пацієнт, який скаржився на свою дружину. Валерій сказав, що вона черства та безсердечна. Він не може поділитися з нею своїми переживаннями та Ольга (так звати дружину мого пацієнта) постійно вимагає від нього грошей, нічого іншого її не цікавить.
Типова ситуація. Валерій обрав собі в дружини таку ж жінку, як його мама для того, щоб відтворити звичну для нього картину життя. На момент їхнього одруження між ними було кохання, а насправді це була залежність. Валерій обрав цю жінку, щоб вилікувати свою травму дитинства. Його мама не здатна розв’язати це питання, але тепер Валерій в такому віці, що здатний пропрацювати сій негативний досвід.
Я зрозумів, що нам доведеться довго з ним працювати та ми з моїм пацієнтом узгодили план наших зустрічей.
Спершу чоловіку потрібно було усвідомити ситуацію, що склалася та причини того, чому він у неї потрапив. Ми згадували його дитинство. Наступних декілька сеансів чоловік просто плакав даючи вихід негативним емоціям, потім ми обговорювали моменти його дитинства та Валерій зрозумів, що вони дуже часто повторюються вже в його сімейному житті.
Щобільше, до моменту одруження, всі дівчата, з якими він зустрічався, були схожими на його маму. Добрі та спокійні дівчата Валерія просто не цікавили, йому було нудно в таких стосунках.
Далі ми почали працювати з негативними установками, вибудовувати нові нейронні зв’язки, шукати те, що приносить Валерію більше задоволення, аніж приниження з боку дружини та мій пацієнт почав будувати свою нову реальність.
Наступним етапом було навчитися будувати особисті межі та відкрито заявляти про свої бажання.
Валерій змінювався на очах. З переляканого хлопчика, який плакав у мене в кабінеті, він став перетворюватися у впевненого в собі чоловіка.
Якось Валерій прийшов та сказав, що заявив своїй дружині про те, що йому не подобається, а Ольга сказала, що він ненормальний. Я радів, це був очевидний прогрес у нашій з Валерієм роботі.
Ми витратили багато часу на сеанси, проте вони дали свої результати. Головне, щоб пацієнт сам мав сили та бажання змінити своє життя на краще. Коли робота була закінчена, ми з Валерієм попрощалися, я радий, що зміг допомогти своєму пацієнту.
