Я зустрічався з дівчиною. Не знаю навіть чому, щоб дуже подобалася, так ні. Мабуть, тому, що в той період в мене не було нікого, з ким би я проводив гарно час. Ми домовилися про зустріч, я прийшов вчасно. Через деякий час прийшла Аня. Ми повільно направилися в ресторан, що був неподалік. Розмовляли про різні речі.
До нас підійшов хлопчик в жахливому одязі. Від нього йшов неприємний запах. Хлопчик попросив грошей. Я розумів, що повинен допомогти малому. Витягнув сто гривень і подав йому. У нього загорілися очі від радості. Дякуючи побіг від нас. Ми йшли далі. Я говорив, Аня мовчала. Запитав, що трапилося, чи я чим образив її. Дівчина відповіла, що не може терпіти бідних. Вони повинні самі заробляти гроші, щоб прогодувати себе і своїх дітей. Самі за себе повинні платити. Вона не бачить сенсу допомагати біднякам. Все одно витратять гроші на їжу.
Мені неприємно таке чути від молодої дівчини. Може це й добре, що вона не знає, що таке бідність. Але я знаю, і намагаюся допомагати, якщо мене просять. Різні обставини змушують людей просити. Від гарного життя на вулиці не залишаються. Я не став переконувати Аню, кожен лишається при своїй думці.
В ресторані ми зробили замовлення, сиділи спілкувалися. Коли збиралися йти, я попросив офіціанта рахунок подати окремо. Аня не розуміючи дивилася на мене. А я пояснив її ж словами, кожен сам заробляє і сплачує за себе. Після того ми не бачилися. Аня заблокувала мої дзвінки, та я й не збирався надалі спілкуватися з нею.
