Ми з свекрухою знали один одного ще до нашого весілля з Яном. Але вже тоді я прекрасно усвідомлювала, що не така вона проста людина і з нею буде реально важко. Проте я точно не очікувала того, що вона влаштувала на нашому весіллі.
Свято проходило гарно, так як я і мріяла. Проте хороший святковий настрій в нас був недовго. Коли гості привітали нас та вручили подарунки й пішли до своїх столів, до нас прийшла свекруха та стала вимагати віддати їй всі гроші, що ми отримали в подарунок.
Пояснила вона це тим, що вона має повне право отримати ці гроші, так як витратила всі гроші, щоб допомогти нам з влаштуванням свята. Хоча про це ми її не просили і вона сама вирішила докласти та допомогти. Тепер їй бачте немає ніби то на що жити і ми маємо все їй віддати, хоча сума подарунків в рази більша, ніж те, що вона вклала в святкування. В разів так п’ять.
Я була настільки шокована, що навіть не знала, що відповісти. Ні єдиного слова вимовити не змогла. Тоді вмішався мій тепер вже чоловік. Ян пояснив спокійно матері, що ці гроші ми вже запланували витратити на медовий місяць, щоб відпочити, адже багато працювали, щоб влаштувати таке свято та відкласти на майбутнє.
Який скандал вона тоді влаштувала. Кричала так, що навіть колонки не перекричали б її. Тоді почали підходити гості, зацікавленні тим, що тут відбувається. Ледве її заспокоїв свекор. Він так вправно це зробив, що я навіть здивувалася. Що Ян, що його батько були дуже спокійні, певно вже звикли до вибухового та, певній мірі, шаленого характеру свекрухи.
Настрій, як і саме свято, був безнадійно зіпсований. Тому все свято в мене були сльози на очах. Ян ж весь час мене обіймав та заспокоював. Тоді я подумала, що можливо свекруха так вчинила на емоціях та далі в нас все буде добре, але я була про неї занадто хорошої думки.
По приїзду з відпочинку ми з чоловіком не змогли потрапити в квартиру. Ключі попросту не підходили. Ця квартира – це подарунок моїх батьків мені на закінчення школи. Квартира ця знаходилася неподалік самого центру столиці. Сама я народилася та виросла в невеликому містечку під Києвом. Батьки придбали мені квартиру, щоб я могла спокійно жити та навчатися у ВУЗі, а не виживати в гуртожитках.
Чому ми не могли потрапити в квартиру? А все просто. Замки було замінено. Ми залишали ключі свекрусі, щоб та поливала квіти. А вона пустила в мою квартиру жити брата Яна. А потім замінила замки. В моїй квартирі!
Ми викликали майстра, який відкрив двері. Брат Яна, Остап, тим часом був квартирі та дивився фільм в навушниках. Тому і не чув як ми стукали більше двадцяти хвилин в двері. Він перелякався, коли побачив розлючених мене та чоловіка.
Але одразу пояснив все. Свекруха сказала, що ми самі запросили Остапа жити в нашій квартирі, а заміну замків вона пояснила тим, що я начебто загубила ключі. Він вислухав все з нашої сторони як було і ми відвезли його назад до дому свекрухи.
Ми запитали в неї, чому це вона вирішує сама, що робити з моїм житлом і як це взагалі можливо уявити та додуматися до того, щоб замінити замки в не своїй квартирі. Вона заявила, що має повне право розпоряджатися моїм майном, бо ж ми тепер одна сім’я. Я не витримала та сказала, що це незаконно, і що наступного разу я буду з нею не так говорити. Я справді старалася триматися та не переходити на грубощі, але зрозумійте мене також – це верх нахабності та неповаги.
Після цього на поріг нашої квартири свекруха не ступала. Ми зустрічалися лише на нейтральній території та в їх зі свекром квартирі. В мене лише дві версії: або вона визнала свою помилку і їй соромно приходити в наш дім, або ж її гордість не дає їй прийти до нас в квартиру. Але після того наші відносини начебто стали кращими, окрім цього нюансу.
