До нас завітав двоюрідний брат мого чоловіка.
Можливо, я трохи старомодна, можливо, зараз часи інші, але я не вірю, що це справді змінилося.
Моя мама ніколи не казала мені: «Коли йдеш у гості до родичів обовязково візьми гостинці», вона цьому не навчала. Але для мене це як два плюс два. Чому не знаю, мабуть, це внутрішнє виховання, яке я ввібрала з книжок, фільмів, театральних вистав.
У суботу до нас приїхав двоюрідний брат мого чоловіка мав справи в Києві через похорон дядька, але не з нашої гілки родини.
Ми завчасно домовилися й підтвердили, що прихистимо їх на ніч, щоб вони не хвилювалися.
Увечері вони приїхали всі разом: з сином і невісткою. Я приготувала вечерю, засмажила повну сковороду мяса, зробила салати та ще багато чого. Зібралися за столом, підняли келихи за зустріч, адже давно не бачилися. Потім я розклала всіх спати, а зранку приготувала сніданок канапки, чай, каву.
Потім вони поїхали на похорон. Повернулися, ще трохи посиділи, і зібралися назад додому.
Все начебто добре. Але заїхали до нас з порожніми руками, навіть вина не привезли.
Батько мого чоловіка, який вже давно покійний, був хрещеним батьком цього брата, його дружина, тобто свекруха, живе зараз з нами, про це двоюрідний знав. Боже, ми не бідні, але хіба важко було б привезти літній жінці коробку цукерок? Вона на це чекала, цілу суботу визирала у вікно, очі в неї аж заблищали від хвилювання.
Я б так точно не зробила.
По-перше, я обовязково взяла б із собою пляшку алкоголю, і не одну. Дітям та літнім людям обовязково якісь солодощі і навіть невеличкі подарунки. Я б подумала, кому що взяти, які гостинці обрати.
Ще й постільну білизну взяла б із собою, щоб не завдавати зайвого клопоту.
Це не бідні люди, якби було інакше я й слова б не сказала. Але цей брат буває рідко, та завжди без гостинців. От нещодавно приїздив у відрядження, теж у неділю ввечері приїхав, у понеділок поїхав, і знову з порожніми руками.
Увесь час розповідав мені, як рибалить, яку рибу ловить і скільки. Хотілося б, щоб хоча б одну рибину мені привіз.
Чесно кажучи, їжі мені не шкода, коли приймаю гостей. Просто всередині залишився неприємний осад. Стає трохи боляче, відчуваю себе використаною.
І знаєте, так відбувається щоразуЯ дивилася, як вони прощалися на порозі невістка посміхалась ввічливо, син дякував за гостинність, сам брат потирав руки, обіцяв наступного разу захопити ту рибу. Я кивнула, не ображаючись, але й не вірячи в такі обіцянки.
Після того, як двері зачинилися, свекруха сіла біля вікна й довго дивилася на дорогу, поки їхній автомобіль не зник за поворотом. Вона не сказала жодного слова лише погладила мене по руці і тихо посміхнулася.
Я поприбирала зі столу, змусила себе не думати про дрібниці, бо головне це те, яке тепло ми дали один одному, навіть якщо хтось і забув принести коробку цукерок чи бодай одну рибину.
І, прибираючи на кухні, я раптом відчула справжню гордість я вмію створити дім, куди хочеться повертатися, навіть з порожніми руками. Хай вони нічого й не привозять, зате з собою вивозять частинку нашого добра, і, може, колись теж навчаться його дарувати.
А я й далі зустрічатиму гостей з відкритим серцем не тому, що треба, а тому, що інакше не вмію.
