Був ранок. Спішити нікуди – вихідний день. Насолоджувалася читанням у ліжку. Раптом хтось наполегливо подзвонив у двері. Я нашвидкуруч накинула халат на плечі і поспішила до дверей. Заглянула у вічко – на порозі стояв дільничний з сусідкою Катею.
Відчинила двері і запитала, що трапилося. Він попросив дозволу увійти в квартиру. Я впустила. Запропонувала каву або чай. Запитала, що трапилося, чому в таку рань людей турбують.
Як з’ясувалося, за заявою сусідки він прийшов перевірити, що ми робимо з малою дитиною. У заяві вказано, що в нас проживає неповнолітня дитина, над якою ми постійно знущаємося. Вона ніяк не може вирватися з-під нашої опіки. А сусідка, як пильна громадянка, вирішила повідомити про все в поліцію.
Я читала цю божевільну заяву і не вірила своїм очам, що таке могла нафантазувати нормальна людина.
Поліцай тим часом оглядав наше скромне помешкання. Наш син уже дорослий – вчився в сусідньому місті. Вдома були лиш я, чоловік і кошеня, яке недавно прибилося до нас з вулиці.
Опісля дільничний почав пояснювати “пильній сусідці”, що дітей у квартирі ніяких немає. І тут наша сусідка видає основну родзинку: «Малюка кличуть Васьком».
Коли це почула – не могла стримати сміху. А сусідка далі своє доказує, мовляв, дитині погрожують, що за непослух залишать без обіду.
Довелося мені покликати нашого Васька, що через присутність чужих людей в квартирі забився за диван, і познайомити з дільничним.
Чоловік прокинувся від шуму і теж прийшов на кухню. Дізнався, що відбувається, допоміг спіймати нашого котика.
Опісля ми дружно сміялися! Але історія цим не закінчилася. Довелося писати пояснювальну в письмовій формі на заяву.
Сміялися всі, що аж животи боліли зі сміху. Часом трапляються в нашому житті такі кумедні історії. Звісно, з допомогою наших сусідів.
