Колись давно…
Соломія завжди була слухняною дитиною. Вчилася добре, не створювала мамі з бабусею клопоту. А от у випускному класі закохалася – і все змінилося. Почала прогулювати уроки, грубити, яскраво фарбуватися. Оксана випадково знайшла у шухляді дочкиній дорогу косметику.
— Мені подарували, — відповіла донька.
— Та хто ж такий щедрий? — зацікавилася Оксана.
— Богдан.
— Отак? А в нього звідки гроші? — Оксана подумала, що Богдан — це її однокласник.
— Він уже працює.
Так Оксана й дізналася, що в доньки не просто хлопець, а дорослий чоловік, який закінчив університет і має роботу.
— Ти ж розумієш, що ти ще мала для таких стосунків? — почала Оксана.
— Я не мала. Тобі можна було, а мені ні?
Оксана збентежено закліпала.
— Стривай, ти що… вагітна?
— Так, мамо, — вигукнула Соломія в розпачі. — Ти теж народила мене у вісімнадцять. Бачиш — яблучко від яблуні недалеко падає. Завжди казала, що я в тебе…
Оксана з жахом дивилася на доньку.
— Усе, я пішла. — Соломія пройшла повз матір до дверей.
— Куди пішла? Ми ж не домовились! — Оксана кинулася за нею. — А уроки? Іспити ж скоро! — стояла над нею, поки та зав’язувала шнурки.
Соломія різко випрямилася, здула з обличчя пасмо волосся й викликаюче подивилася на матір.
— Уроки… Мам, ти про що? А сама з ким по вечорах затримуєшся? Думаєш, я не знаю?
Оксані здавалося, що вона обережна, що донька зайнята собою й нічого не помічає. Але Соломія кинула на неї переможний погляд і вийшла.
— Соломіє! — безсило скрикнула Оксана у закриті двері.
Повернулася в кімнату, сіла на диван. Донька дійсно виросла – а разом із нею й проблеми. Вагітна… Господи, не може бути! Треба було говорити раніше, а вона все ще вважала її дитиною. Необхідно щось робити. З ким порадитись? Звісно, із мамою.
— Мамо, що робити? Соломійка вагітна… Вона зустрічається з дорослим хлопцем, — вилила душу Оксана в телефон.
— Може, ти накручуєш себе?
— Вона сама призналася. З нею неможливо говорити…
— Вона вся в тебе. Ти теж мене не дуже слухала. Треба було виходити заміж за того… Як його?
— Та я ж його не любила. І не про мене йдеться.
— Саме про тебе. Вийшла б заміж тоді – був би у Соломії батько, не шукала б його на стороні.
Оксана зрозуміла: мати має рацію.
— Мам… чому ти не дозволила мені зробити аборт? — тихо запитала.
— А тепер шкодуєш, що народила Соломію?
— Ні, звісно ні, але…
— Ось і відповідь. Уяви своє життя без неї. Та головне – не кричи, не тисни, інакше стане ще гірше.
Розмова затягнулась. Оксана не лягала спати, чекаючи доньку. Коли Соломія повернулася, мати зайшла до неї в кімнату. Та якраз знімала через голову светр. Погляд Оксани впав на оголений живіт. Донька завжди була тонкою, але тепер здалося – він округлився. Значить, не брехала. Оксану кинІ от тоді, з кожним днем, вони всі разом вчилися бути щасливими по-новому.
