Ти знаєш, до весілля він мене носив на руках, а після – ніби й перестав любити.
Коли я вперше зустріла Олега, мені здавалося, що виграла джекпот. Він був саме таким, про яких пишуть у романтичних книжках – уважний, ніжний, турботливий. Він не просто цікавився мною – він жив для мене. Декілька дзвінків на день: «Як почуваєшся?», «Тепло вдяглася?», «Ти сьогодні їла?». Якщо за вікном накрапав дощ – він вже чекав мене біля роботи з парасолькою. Кожного ранку на столі мене зустрічали квіти – то гладіолуси, то троянди, то соняхи. Колеги заздрили, а я просто не могла повірити у своє щастя.
Він обіймав мене так, ніби хотів захистити від усього світу. Ми гуляли вночі, сміялися з дурниць, як діти. А потім він зробив пропозицію – класичну, з кільцем, на колінах, у кав’ярні, де ми вперше почали зустрічатися. Навіть поїхав знайомитися з моїми батьками до Чернігова – ось наскільки серйозно він до цього поставився. Я тоді летіла від щастя, ніби це не моє життя, а якийсь чарівний фільм, де я – головна героїня.
Але казка закінчилася, щойно ми вийшли із ЗАГСу.
Спочатку зміни були майже непомітні. Зникли ранкові повідомлення, перестали лунати його «Як справи, кохана?». Квіти зникли, ніби їх і не було. Поцілунки стали формальні – наче він виконував обов’язок, а не ділився почуттями. Раніше він не міг відірвати від мене очей, а тепер – наче й не бачить.
А вдома… Вдома він просто відгородився. Якщо раніше першим брався за інструменти, пропонував допомогу – тепер лише зітхає: «Потрібно – виклич майстра». Або й таке: «Самі захотіли – самі й робіть». Не миє посуд, не підмітає, навіть цвях заб’є – ціла історія. Хоч до весілля хвалився, що може й будинок звести.
Я не розумію, що сталося. Адже я залишилася такою ж – стрункою, доглянутою, гарною. Чоловіки на вулиці й досі обертаються. А він? Наче втратив до мене інтерес. Наче я стала йому звичною, звичайною… непотрібною.
Мати каже: «У всіх так. Шлюб – це не про романтику. Головне – що працює, гроші в хату носить. Не п’є, не гуляє. Ціни те, що маєш». Але я не можу так. Я не хочу жити з чоловіком, який просто існує поряд. Я хочу почуватися коханою. А не просто комфортно влаштованою.
Вчора ввечері я ловила його погляд. Він не помітив. Він сидів із телефоном, щось гортав, посміхався в екран. І раптом у мені все перевернулося: а раптом у нього інша? Може, у цьому вся справа? У його холоді, байдужості, відстороненості? Невже він мене зрадив?
Не хочу у це вірити. Але що, якщо це правда?
Як із ним поговорити? Як дізнатися правду? Адже я його люблю. Попри все – люблю. Віддавати його іншій не хочу. Але й пробачити зраду, якщо вона є… навряд чи зможу. Дівчата, може, хто стикався з таким? Що робити, якщо твій чоловік до і після весілля – два різні людини? Як позбутися цього відчуття, що ти – просто меблі в його житті? Не знаю, що робити… але мовчати вже не можу.
