Марійка Іванівна завжди знала, що не буде типовою свекрухою. Вона виховувала сина, розуміючи, що колись у нього з’явиться власна родина. Її син Тарас нічим їй не був зобов’язаний.
Коли Тарас привів до дому свою наречену, лагідну дівчину на ім’я Соломія, Марійка Іванівна прийняла її тепло. Соломія, у свою чергу, намагалася сподобатися: хвалила страви, захоплювалася квартирою, часто посміхалася. Марійка впевнена була — конфліктів не виникне.
Молоді вирішили жити разом. Тарас натякнув на спільне проживання з матір’ю, але та відповіла:
— Я вас, звісно, не вижену. Але, сину, це погана задумка. Молоді повинні мати свій простір. Дві жінки на одній кухні — завжди проблеми.
Тарас погодився, але оренда коштувала дорого. Тоді Марійка запропонувала допомагати:
— Перший час платитиму третину, а далі — самі.
Вона була готова віддавати ці гроші заради миру та гарних стосунків.
Марійка добре пам’ятала свої перші роки шлюбу, коли жила зі свекрухою. Навіть незважаючи на її добрі наміри, виникали непорозуміння. Страви готували різні, і доводилося їсти те, що не подобалося, аби не образити.
Тарас і Соломія зняли квартиру поруч. Марійка була рада: жити разом не хотіла, але бачити сина — так.
Соломія працювала у дитячому садку за скромну зарплатню, Тарас — на фабриці, не прагнучи кар’єри.
Коли молоді переїхали, Марійка запропонувала допомогти з прибиранням.
— Ой, дякую вам! — зраділа Соломія. — Я не знаю, з чого почати!
Марійка взяла ганчірки й пішла допомагати.
Вона стежила, як Соломія намагається мити підлогу. Видно було — не звикла. Марійка зробила майже все сама, а Соломія щиро дякувала, але та вже ледве слухала.
Наступного дня Тарас телефонував:
— Мамо, прийдемо у вихідні, добре?
— Приходьте, — відповіла вона.
Вечеря вимагала зусиль, але Марійці приємно було почути, як у них складається житАле коли Тарас і Соломія прийшли порожніми руками, навіть не подумавши принести хоча б коржик до чаю, Марійка зрозуміла, що вчасно зупинилася — доброта не повинна перетворюватись на зручність для інших.
