Доброго ранку, кохана.
Він, як завжди, прокинувся за хвилину до дзвінка будильника. Звичка, що залишилася з армії. Перекотившись з ліжка на підлогу, не розплющуючи очей, віджався кілька разів. Кров приємно зашуміла, прогоняючи останки сну.
Піду збуджу хлопців, Лєно.
“Хлопці” два десятирічні сини-близнюки спали у сусідній кімнаті. Дві зменшені копії батька, з однаково роззявленими ротами, наче дивилися один сон.
Опалення в будинку цілу ніч глючило, тому з ранковим пробігом вирішив не ризикувати, не став будити раніше. Замилувався вже міцними постатями своїх “хлопців”.
Він у їхньому віці був протилежністю: худий, незграбний, сутулий. Соромязливий, що однолітками завжди сприймалося за боягузтво. Навчання давалося легко, важко давалися образи однокласників. Він не вмів давати здачі; знав, що слабший. На фізкультурі старався з усіх сил, але глузування вчителя вбивало весь настрій. Що ж до спортивних секцій, то мати була категорична:
Не для того я народила інтелігентного хлопчика, щоб він ішов учитися бити носи.
Соромязливість заважала і тут, а тому мрія стати сильним програла і цей раунд. Взагалі, мати рідко проявляла характер, здебільшого оточувала турботою, ніжністю і ласкою Від надлишку якої він і втік після школи до армії. Звідки через два роки повернувся тренованим і перспективним спортсменом. Ніжний і соромязливий тонкий хлопчик перетворився на міцного кандидата в майстри спорту з боксу. Який, на жаль матері й радість інституту фізкультури, вирішив продовжити спортивну карєру.
Студентські роки відкрили нове життя: часті змагання, гуртожиток, нові друзі. Зявилася нова проблема дівчата. Попри досягнення в боксі, природна соромязливість нікуди не зникла. Залицятися, запросити на побачення, навіть просто заговорити з дівчиною у двадцять років було не легше, ніж у десять. Поки не зявилася вона.
Олена була зіркою інституту. Чемпіонка зі стрибків у воду, струнка білявка з зеленими очима. Розумна, усміхнена, але мовчазна, наче не від світу цього. Звідси й прозвали її Інопланетянкою. Підружилися вони відразу.
Їм було легко разом. Гуляли годинами, не промовивши й слова. Хворіли один за одного на змаганнях. А після першого поцілунку він одразу зробив їй пропозицію.
“Весілля марсіан” святкували усім курсом. Їх любили за доброту і відкритість.
Через рік Лєна взяла “академ” вагітність. Він по вечорах став їздити на Київський вокзал, підробляти вантажником. Дивно, але саме тоді вперше відчув, що став сильним. Не через важкі мішки, а через те, що зрозумів: він зможе все, він забезпечить родину, він виростить дітей. Він сильний, і в нього є вона.
Лєна дуже хвилювалася, але лікар заспокоював, що вагітність протікала добре, навіть жартував:
Можу засмутити вас лише одним фактом: якщо ви не любите дітей, то все гірше рівно вдвічі у вас буде двійня.
Вночі вони разом мріяли, уявляли, якими будуть їхні діти, коли виростуть, якими стануть вони самі через роки, який дім куплять на березі моря Але на те й ніч, щоб мріяти.
Напередодні пологів вона взяла його за руку і, подивившись у вічі, попросила:
Пообіцяй мені, що б не сталося, ти їх не покинеш!..
Він спочатку остовпів. Хотів образитися, але побачивши її очі, лише кивнув. Наступного дня почалися перейми. Пологи були довгими, важкими. Майже добу вона була без свідомості, лікарі не могли визначити причину кровотечі. А коли визначили, було вже пізно.
Що з ним було тієї ночі, він не памятає. Все пройшло, як у гарячці. Очутився під ранок на Київському вокзалі, лежачи у калюжі. Страшно нудило, боліла голова. Алкоголь у крові ще був, але миттєво протверезіла одна думка: його чекають двоє.
Він добре закінчив інститут, але на змагання вже не їздив. Спорткомітет виділив йому квартиру, в яку він і переїхав з “хлопцями”. Спочатку допомагала мати, потім сини підросли, і вони зажили втрьох. Вів кілька спортивних секцій, але після того, як хлопці пішли до школи, влаштувався до них вчителем фізкультури. На Київський їздити не перестав яка в учителя зарплата. Хоча й мішки вже не носив, останні роки старший зміни.
Поступово все налагодилося, але в душі було так само важко: немов хотілося виговоритися, але без Лєни він наче онімів.
Якийсь час друзі намагалися його з кимось познайомити. Але не міг він висидіти на побаченні й години. Одна поглядом нагадувала Лєну, інша волосся поправляла, як вона
Потім почав вночі сам із нею розмовляти. Злився, що говорить з нею, а не відчуває її поруч. Потім звик. Ділився, радився. От і вчора хлопці похвалилися, що контрольну написали краще за всіх:
А я їм кажу
