Ніна мріяла бути лікаркою. Але матеріальний достаток її сім’ї не давав можливості зреалізувати мрію. Тому одразу, після закінчення, школи дівчина поїхала на заробітки. Батьки раділи, що близько все-таки – була надія, що дочка хоч зрідка навідуватиметься додому. Вона в них одна і ту вони були вимушені відпустити в світ.
Дівчині, як вона вважала сама, повезло, оскільки до місяця часу їй вдалося влаштуватися в сортувальний цех, де треба було робити відбір яблук. Робота була на ногах, цілий день за конвеєром, але все-таки в чистоті, теплі і офіційно, що дуже тішило Ніну і її батьків.
Перших два місяці було надзвичайно важко як для батьків, так і для самої Ніни, оскільки між ними не було зв’язку. Дівчина вимушена була залишити власний телефон вдома, щоб потім, коли вона заробить собі на новий, вона могла їм зателефонувати.
І ось настав цей радісний момент. Вона змогла зв’язатися з батьками. Розповідала їм, що в неї все гаразд. Вона нормально влаштувалася. Втягнулася в роботу. Зарплата доволі висока як на новачка. Отож, вона зможе заробити собі на освіту. Але, на жаль, за контрактом не зможе в найближчий рік приїхати додому – її робочий графік дуже щільний.
За роботою швидко збігло півтора року. Врешті Ніна може провідати батьків. Саме час Різдвяних свят. Батьки з нетерпінням очікують свою донечку.
Тато вийшов до поїзда, щоб зустріти Ніну, допомогти нести важку валізу. І тут на нього чекав сюрприз – Ніна тримала на руках немовля, а поряд з нею стояв симпатичний молодий чоловік.
Вдома мама аж розчулилася – як це вона посміла приховувати стільки часу таку новину. Звісно, що батьки раді. Лиш прикро, що дочка приховала від них такий факт – пораділи б раніше . Адже діти – це таке диво! Особливо, коли вже власних не можеш народити.
Ніна пояснила в чому річ:
-Боялася, що ви мене не зрозумієте, що засудите моє рішення. А для мене було дуже важливо, щоб ви прийняли це як факт. Тому не наважувалася з вами ділитися такою подією в моєму житті. Вибачте мені. Окрім того, в мене є прохання, щоб ви кілька місяців пригледіли за дитиною, поки я з Любчиком облаштуємо власне помешкання.
-Звісно, доню, що ми це зробимо з радістю.
Матір не знала часом навіть, як бути в певних ситуаціях, настільки змінилося різко життя.
Тепер у неї є маленька солоденька внучечка як стимул до життя. Вона згідна любити її і піклуватися.
Ще були свята і діти нікуди не поспішали, як до них прийшов офіційний лист з посольства, в якому йшлося про усиновлення дитини. Мама не могла второпати про що йдеться. Довелося Ніні розкрити всі карти.
Вона працювала в сортувальному цеху, але на вихідних ще підпрацьовувала санітаркою в лікарні. Тут Ніна познайомилася з Любчиком і зустріла її – свою Христинку. Так життя часом має несподівані повороти. У лікарні лежала жінка, яка не могла залишити дитину собі, оскільки вона була наслідком насилля. Але не хотіла також її позбуватися як вбивця. Тому шукала батьків, які б могли всиновити дівчинку.
-Коли я побачила дитину, то дуже перейнялася її долею, оскільки вона справді дуже мила. Тому вирішила дівчинку взяти собі. Любомир не був проти. Ось така історія. А вам думала про це розповісти пізніше, щоб ви її не відкинули як чужу.
Мама вислухала всю історію і просльозилася. Ти загалом поступила правильно. Маєш чуйне серце, дитино. Я пишаюся тобою, що ти в мене така.
Ніна раділа, що її хвилювання були даремними і що все так гарно склалося. Через кілька днів двоє молодих людей знову рушили в дорогу – їх чекала їхня домівка в сусідній Польщі. Батькам тепер не було сумно з піврічною Христинкою, яка з кожним днем ставала дорослішою і ріднішою.