Все життя я працювала бухгалтером на заводі. З чоловіком жили у злагоді, виростили дочку. Оплатили навчання, чоловік по старій дружбі знайшов їй хорошу роботу. Коли дочка вийшла заміж, ми вирішили залишити їй квартиру. Самі ж переїхали на дачу. Донька через рік народила хлопчиків-близнюків.
Ми часто їздили допомагати глядіти онуків, возили продукти зі свого господарства. Коли нашим онукам було по 10 років, мого чоловіка не стало. Як було важко залишитися самій, але дочка мене підбадьорювала. Дзвонили мені мало щодня о 20:00. Це був наш своєрідний ритуал. Поговорити як пройшов день, почути щось нове про онуків, почути рідний теплий голос.
В такі дні я сідала на диван, клала поруч телефон, дивилася телевізор, вишивала, і чекала дзвінка…Згодом дочка стала порушувати графік, стала дзвонити все рідше і рідше. Якось похапцем. То в магазині затрималася, то з дітьми уроки робила, то квартальний звіт на роботі, то з чоловіком сварилася. Я все завжди слухала, а потім строгим голосом їй відповідала:
” Спочатку матері подзвони, поцікався, чи ще дихає, а потім всі справи свої роби!”
Дочка виправдовувалася, але все одно робила своє.
Дочка приїздила на вихідні, привозила продукти, допомагала по господарству. В неділю їхала додому. А серед тижня знову руйнувала графік дзвінків.
Я так спереживалася від цього, що перестала нормально спати. Почало мучити безсоння. Я перестала контролювати емоції, а одного дня, коли дочка похапцем подзвонила, я їй випалила все:
Ну, що, надумала подзвонити матері, чи ще дихає там. Ну так, яка користь з мене, от як торби з села тягали вам з батьком, то було добре. І онуків так вчиш, що бабусі не подзвонять просто так. Тільки на коляди і дня народження грошики подавай їм!
Дочка зі злості вимкнула телефон.У мене так розболілося серце, що наступного дня я потрапила в лікарню. В палату зайшла лікарка приблизно мого віку. Працює ще, життя, напевно, змушує. Виписала ліки, і порадила не нервуватися…
Душевний спокій-запорука здоров’я. А я не стрималася, та й розказала їй про свою дочку. Вона уважно вислухала, і сказала, що кількість телефонних дзвінків – це не показник любові.
Ось я працюю, і дзвінків від дітей не чекаю, бо зайнята роботою. І Вам раджу! Займіться чимось корисним, саджайте троянди, шийте, поїдьте онуків поглядіть! А на дочку зла не тримайте! В теперішньому світі важко живеться, особливо молодим…
