Ми з мамою поверталися із лікарні. Вона водила мене на огляд до гінеколога, оскільки я ще не бувала в місті й не знала куди йти. Останнім часом мене турбує сильний біль у животі. Я прекрасно знаю через що це, але зізнатися матері не наважилася. Тепер ми йдемо мовчки, не дивлячись одна на одну. Я боюся, що коли погляну їй у вічі, то не побачу там нічого окрім розчарування.
-Хто батько дитини? – запитала вона у мене поки ми стояли на зупинці та чекали на свій автобус.
-Ваня, хлопець із сусіднього села.
-Він знає про дитину?
– Знає.
-І що?
-Сказав, що це не його проблеми.
-Як тільки таких, світ носить – вона досі не дивилася на мене і я не знала радіти чи боятися. – А ти що думаєш?
-Мамо, пробач! Я була така дурепа, що повірила йому. Він казав, що кохає, що я єдина, що більше таких немає на світі – я розплакалася, більше не могла все тримати в собі.
-Заспокойся, доню! – мама мене обійняла й мені одразу стало легше. – Діти це найкраще, що є у нашому житті. Мама тебе не покине, ми щось придумаємо.
Дорогою додому я дивилася у вікно й думала про своє, як же мені пощастило з мамою. Вона ж тим часом про щось розмовляла з водієм автобуса. На зупинці, коли всі пасажири вийшли, ми поїхали далі. Водій підвіз нас до самого дому і якось надто загадково мені посміхнувся.
-Мамо, чого це він?
-Схоже, доню, у тебе ще є шанс на щасливе майбутнє. Кирило прийде сьогодні до нас в гості. Ти йому сподобалася. Я піду до тітки Люди, поки ви будете наодинці. Дочко, зараз ти мусиш думати не про себе, а про дитину, якій потрібен тато. Якщо все влаштувати зараз, то він вирішить, що дитина від нього й запропонує одружитися. Я знаю таких чоловіків, як цей Кирило. Надто совісний, він не покине.
Вона в прямому сенсі слова хотіла підкласти мене під цього чоловіка, якого я навіть не знаю. Звісно я розумію, що вона бажає мені найкращого, але мені доведеться все життя прожити у брехні. З Кирилом я таки зустрілася. Він дійсно виявився хорошою людиною. Старший від мене на 6 років. Живе окремо від батьків, має власну хату. Працює, тримає господарство, без шкідливих звичок. Був у нашому домі лише двічі, а вже встиг все відремонтувати: там розетку переробив, лампочки поміняв, стільці підкрутив, телевізор налаштував.
Думка про те, що він буде гарним батьком не дає мені спокою. Може дійсно варто забутися про совість й зробити так аби моя дитина була щасливою й росла разом з татом?







