Доля…
Соломія
Кінець травня, а на вулиці вже другий тиждень пекельна спека. Соломія сіла у маршрутку й одразу пошкодувала. Година пік, народу — як селедки у бочці. Її стиснули з усіх боків, і сукня миттєво прилипла до спіного тіла. У спину хтось грубо штовхнув.
— Проходьте далі, всім їхати треба. А вам би взагалі пішки ходити — стільки місця зайняла, — проворкотів за спиною дівочий голос.
— Та сама не голка! Рушайся! — хрипко крикнув чоловік, і на Соломію ззаду навалилося так, що аж задихнулася.
— Ой, розчавиш, негіднику! — тоненько скрикнула жінка позаду.
Двері з грюком закрилися, і маршрутка подалась вперед. За спиною Соломії жінка й хрипун продовжували перепалку.
— Матір, чого така зла?
— А ти замовкни! І так дихати нічим, а від тебе ще й перегаром несе.
Соломія не бачила, хто це говорив — навіть голову повернути не могла, одразу уткнулася носом у чиєсь плече. До поручнів теж не дотягнутися — руки зажато.
Маршрутка їхала рвучко, то різко гальмувала, то зривалася з місця. Пасажирів кидало, як огірки у бочці під час засолки. Впасти не давала лише тіснота. Через відкриті вікна завітав вітерець, але варто було зупинитися на світлофорі — і одразу починалася бійка.
Соломія мовчала, стиснувши губи, мріючи лише про те, щоб вибратися звідси. Прохолодний душ додому — ось її мрія.
— Гей, водію, обережніше! Не дрова везеш! — крикнув хрипун. — У кабіні, мабуть, кондиціонер, а ми тут, як у печі…
Маршрутка знову дернулася, зупиняючись.
— Йди далі, більше ніхто не влізе! Задавимо один одного! — репетував хрипун. — Хто виходить?
— Я! Відчиніть двері! — вигукнула Соломія, більше не витримуючи духоти.
Двері зі скрипом відчинилися, випускаючи спочатку жінку, потім хрипуна, і лише потім — Соломію. Наостанок та ще й штовхнула її кулаком у плече.
— Корова! Ради однієї зупинки влізла в маршрутку.
Соломія не встигла відповісти. Жінка зникла в натовпі, маршрутка закрила двері й поїхала. Соломія не стала чекати наступної — пішла додому пішки, ковтаючи сльози. У вухах дзвеніло: «Корова!»
Коровою, бегемотом її дражнили ще зі школи. Мабуть, треба було звикнути, але не виходило. Хіба вона винна, що народилась такою? Лікарі не знаходили жодних відхилень.
— Мамо, навіщо ти мене народила? Кому я потрібна така товста?! — ридала вона, приходячи зі школи. — Вибрала б худенького чоловіка, і я б була стрункою, як ти.
— Ти не товста, а кремезна. Серце не накажеш. У кого закохалася, за того й вийшла. Батько був статний, жінки за ним оберталися. Ти в нього. Подивимось, за кого сама вийдеш, — сердилася мати.
— Я взагалі не вийду. Хто мене таку полюбить? — схлипувала Соломія.
— Полюбить. Не всім чоловікам подобаються худорляві. А після пологів багато хто з них роздається, — заспокоювала мати.
Соломія сиділа на дієтах, морила себе голодом, але довго не витримувала. Навіть бігала вранці. Худі, як лозини, дівчата переглядалися, коли вона пробігала повз.
— Думаю, чого асфальт такий слизький? А це жир розтікається! — гучно сказав хлопець своїй дівчині.
Соломія перестала бігати, махнула рукою на дієти і в дзеркало дивилася якомога рідше.
Потім важко захворіла мати. Навіть тоді Соломія не схудла. Не схудла й після її похорону, хоча майже нічого не їла.
Їй уже тридцять три, а ні кохання, ні родини, ні радості. «Більше ніяких маршруток, — вирішила вона. — Тільки пішки».
Але наступного дня до зупинки підійшла майже пуста маршрутка. Ну не диво? Вона зайшла всередину, дістала з сумки картку, аби оплатити проїзд, як маршрутка рвонула з місця. Соломія не встигла вхопитися, і її відкинуло назад. «Зараз упаду…» — встигла подумати вона.
***
Ярослав
Вранці Ярослав, як завжди, сів у машину, повернув ключ — а вона не завелася. П’ять хвилин марних спроб, і довелося викликати евакуатор. До роботи він дістався на таксі, з запізненням.
Додому не квапився — ніхто не чекав, тому вирішив пройтися пішки. Але до зупинки підійшла майже пуста маршрутка. Ярослав і не пам’ятав, коли востаннє їздив громадським транспортом. «Чому б і ні?» — подумав він і зайшов всередину.
Пізніше він часто згадував той день і був певний — це була воля долі. Не просто так зламалася машина, не просто так він сів саме в цю маршрутку.
Колись він одружився з дівчиною модельної зовнішності — гаряче, безрозсудно закохався. Пишався, коли чоловіки дивилися на Олену з захопленням, а на нього — із заздрістю. Вона була прекрасна, як статуя, але, на жаль, така ж холодна.
Олена любила лише себе. Її цікавили лише новСоломія відчула міцні руки, які підхопили її, і в цю мить зрозуміла, що перед нею — людина, котра змінить її життя.
