Так судилося долєю
Степан, уже немолодий чоловік, поховав дружину пять років тому. Хворіла вона тяжко. Разом боролися проти недуги, але не змогли перемогти пішла його жінка в інший світ.
У сорок вісім років лишився Степан удівцем. Сумував, звикав до самотності, а про новий шлюб навіть не думав. Хоча рідні й знайомі твердили:
Ти ще молодий чоловік, знайди собі жінку та живи щасливо.
Такої, як моя дружина, не знайду. Звісно, є кращі, є гірші, але такої вже немає, відповідав він усім.
Молодший брат Степана, Денис, жив у іншому районі. Різниця у віці між ними була велика більше пятнадцяти років. Так склалося: спочатку мати не могла народити другого, а потім, коли вже й не сподівалася, зявився Денис. Брати любили одне одного. Степан, набагато старший, допомагав матері з ним, а маленький Дениско біг услід за старшим.
Батьки померли, коли молодшому синові був двадцять один. Старший брат підтримував молодшого, поки той не закінчив навчання та не одружився. Та, мабуть, так судилося: у Степана померла дружина, а Денис розлучився зі своєю жінкою приблизно в той же час, коли старший лишився сам.
Щовечора Степан прогулювався перед сном у парку біля дому. Так повелося ще з дружиною вони теж любили пройтися ввечері, коли був вільний час. І цього разу він неспішно йшов алеєю до ставка, де плавали качки та навіть гуси. За парком, на тому боці, був приватний сектор звідти, мабуть, і приходили гуси купатися.
Повертаючись, він помітив на лавці дівчину, яка витирала сльози. Не зміг пройти повз.
Дівчино, добрий вечір. Вам допомога потрібна? Щось трапилося?
Вона підняла очі й глянула на нього сумним поглядом:
Мені ніхто не допоможе. Дякую. Просто не знаю, куди мені тепер іти…
Степан сів поруч.
Як це не знаєш? Ти ж звідкись прийшла? Як тебе звати?
Мати мене вигнала. Тепер у неї повна кімната знайомих. Мені там нема місця, та й боюся я їх усіх… Даринка.
Так, Даринко, давай по порядку. Нічого не розумію. Розказуй. Скоро зовсім стемніє… Невже будеш тут сидіти?
Даринка жила з батьками в однокімнатній квартирі, яка дісталася їм від бабусі по батьковій лінії. Вони переїхали з села, де все вже розвалилося, роботи не стало. Батько помер, коли їй було пятнадцять. Спочатку жили з матірю нормально, але незабаром донька почала помічати, що та часто приходила з роботи з запахом, могла й собі принести пляшку вина. Не соромлячись доньки, випивала за вечерею.
Мамо, нащо ти пєш? Кидай, нічого доброго з цього не вийде, не раз благала донька.
Що ти в житті розумієш, Даринко? Батько твій лишив мене саму, і що мені тепер робити? Давай й тобі налию коли випєш, стає легко й радісно. Ти просто ще нічого не розумієш. А я, може, своє горе заливаю, говорила мати, а потім падала на ліжко й засинала.
Вранці Даринка сама готувала собі сніданок і йшла на заняття в медичний коледж. Після девятого класу хотіла швидше стати дорослою, почати працювати. На матір не сподівалась її постійно звільняли.
Мамо, ти вже дійшла краю навіть прибиральницею тебе не беруть. Як ми житимемо?
А ти нащо? Скоро влаштуєшся на роботу і житимемо, бурчала нетвереза мати.
Потім стало ще гірше. До квартири приходили такі ж «друзі» матері. Ночі напроліт пили, засинали на підлозі, а Даринка тиснулася за шафою, спала погано, боялася.
Після закінчення навчання вона одразу влаштувалася медсестрою в лікарню. Працювала у зміни, тому їй дуже подобалися нічні черги тоді вона не бачила, що коїться вдома. Вже й задумалася про те, щоб зняти квартиру.
Але того вечора, повернувшись додому втомленою після важкого дня, вона знову застала матір у непристойному стані. Квартира, де вони колись були щасливі, була порожньою. Меблі, навіть старі карнизи з шторами все винесли. Мати спала на підлозі. Речей Даринки теж не було винесли разом із шафою. На вішалці лишилася лише її стара зимова куртка. Ось і все.
Даринка вибігла з квартири в сльозах і пішла, куди очі дивляться. Опинилася в парку, на цій самій лавці.
Степан вислухав дівчину з болем у душі й, перейшовши на «ти», вирішив її заспокоїти.
Даринко, слухай, у житті буває всяке, але завжди треба вірити в краще, говорив він тихо й спокійно. Я теж думав, що моєму життю кінець, коли поховав дружину. Для мене світ обвалився. Вона була для мене всім… він замовк на мить, потім продовжив: А потім зрозумів якщо так судилося, значить, треба жити далі. І ти не впадай у відчай. Вихід завжди є.
Який вихід? підняла на нього очі Даринка. Я ніколи не зароби
